Як я вже писав, нещодавно вашому автору довелося побувати на Високому замку.

Туди я ходив тому, що треба було подивитися на телескоп, який встановили на самій вершині.

Але, я би був не я, якби не оглянув все навколо, що змінилося по дорозі на Високий замок і на самій горі, що сподобалося, а що ні, все це читайте далі.

Перш за все, що я зроблю це сильно розкритикую сходи, якими ми піднімалися до гори. Як каже пан Adekvat – совок є совок. Де ви бачили такі сходи? Скільки подорожую різними місцями такого ще не бачив.

Що таке з сходами? А вони, починаючи від приміщення львівського телебачення у ганебному стані. Добре, що я йшов вдень, коли на вулиці світло, а якщо би довелося спускатися вночі із коханою дівчиною, то що би ноги треба було поламати?

Не знаю, хто там тим завідує, але то не діло. Туристи з нас будуть сміятися.

Тепер про позитив. Радує те, що на кожному куті поставили кульки для сміття. Ну, нарешті, стільки вже розмов велося по цій проблемі, що аж смішно було. Тепер нема питань, все чисто. А інакше і не може бути, ми ж культурні люди.

Піднявся я тими «шаленими» сходами, починаються ятки чи як їх ще можна назвати. Тут можна купити різноманітні сувеніри, вас навіть можуть намалювати на папері. Яка ціна такого малюнка я не знаю, думаю не дуже то і дорого. Вже як будете, то спитайте і нам скажіть.

Йдемо далі. Дорога, яка вже починається від підніжжя гори у хорошому стані, усюди є кульки для сміття і багато туристів. Це і не дивно, місцеве населення мало ходить сюди, хіба що закохані час від часу. 🙂

І ось вона вершина. Що там змінилося? А практично нічого, поставили вже згадуваний телескоп, майоріє національний стяг України, збоку бабка здає телескопи на прокат, а напроти неї якийсь тип малює картини людям.

Єдине, що мені заважало на горі – це мухи, щось їх у той день там стільки було, що аж у деяких моментах набридали.

Помилувавшись містом Лева, послухавши як їде поїзд на станції Підзамче, треба було спускатися вниз. Згори є ще одні сходи, якими можна спуститися, але я ними не йшов, бо вони вас виведуть десь до горілчаного заводу.

Я вертався дорогою, якою і піднімався. І знову ці кляті сходи, де можна зламати ногу. 🙁 Європа, блін.

Більше як таких пригод не було, за винятком лише одного чоловіка, який мене щось розпитував по-німецьки. Звісно, що Воробус йому все пояснив як має бути і з чим то їсти. 😀 😀 😀

Ось так я ходив на Високий замок.

Автор статті: Vorobus.