Вкотре переконуюся, що людей таки інколи слухати треба.

Пам’ятаю кілька років тому назад Воробус грав футбол, а опісля нього мав їхати на день народження.

Звісно, що імениннику купив подарунок, а до нього, за традицією здалося би купити пляшчину коньяку.

Так буде краще.

Приходить автор блогу в супермаркет, взяв коньяк, підійшов на касу, вже хочу розраховуватися, а продавець каже, що мені ще нема 18-ти років.

Я почав сваритися. Як це так, що касир, яка набагато молодша за мене не може розпізнати кому 20 років, а кому 40.

Коньяка таки не купив, бо документів з собою не мав. Коли ж їхав опісля додому, то зустрів давнього приятеля – пана Вертоліта.

Звісно, що поділився з ним цією історією на що Вертоліт сказав що просто треба було з продавцем не сваритися, а просто посміхатися,

Та й навіть не справа в супермаркеті, усюди треба бути доброзичливим. Бо саме посмішка робить нас добрішими в такому злому світі.

Тоді цим словам особливого значення не надав, аж до поки вчора мені якраз посмішка і не допомогла знову.

Знову Воробус приходить в супермаркет, знову купляє алкоголь, на цей раз пиво 1517, і знову ж таки касир (вже інша) починає говорити що мені нема 18-ти років.

Я почав люб’язно посміхатися, вона так глянула, подобріла і каже, цитую: «Блін, та йому таки є 18-ть, голова лиса вже». 😀

Касир посміялася, побажала заходити ще до них і навіть пообіцяла наступного разу дати мені накопичувальну картку.

Опісля Воробус знову ж таки завітав в Ощадбанк, треба було заплатити квитанцію. Там, як відомо, в автора блогу завжди виникають проблеми. Але, не цього разу.

Воробус просто прийшов з посмішкою. Касир була зла, бо бабуся перед тим щось довго не могла зрозуміти чому їй дали на 5 копійок менше решту та й сперечалася.

А тут автор блогу. Я культурно привітався, посміхнувся і вона подобрішала.

А переконала мене теза Вертоліта тоді, коли прийшов ввечері додому. Йду через свій під’їзд, зустрічаю свого сусіда, він був злий на що я посміхнувся і сказав життя прекрасне.

Той так глянув на мене, мабуть подумав що я несповна розуму, але також подобрішав.

Тому, моя вам порада. З ким би ви не спілкувалися, чи це буде електрик, коханка, сусід – завжди посміхайтеся.

Нервові ж клітини не відновлюються, а життя не вічне. Тому, його треба прожити з толком.

Тривалі вихідні лише розпочалися, бажаю вам їх гарно провести та залишатися з блогом Воробуса.

Автор статті: Vorobus.