Вихідні завершуються…. Минули вони під акомпанемент теплої погоди і великої кількості справ у вашого автора.

Воробус знову не спав на дивані, а за час відсутності футзалних баталій вирішив поїхати на дачу щоб спершу попрацювавши вже наступного дня піти на гриби – вперше в цьому сезоні.

Признаюся чесно, на гриби вже цього року їздив, але було це біля Львова і то я приїхав туди на пів години щоб глянути чи нема бува опеньок.

Їх не було, тому Воробус довго не ходив, а зібрався й поїхав додому. На жаль, вільного часу посеред тижня у мене зараз нема, тому поїхати в гори на білі гриби можливості нема.

Приходиться користатися тим що є, а є у мене дача біля якої є великі ліси в яких, за словами місцевих мешканців, кілька днів тому з’явилися гриби.

Що ж, ранком неділі, близько пів на восьму, зібрав ваш автор кульок, взяв кілька канапок, дядька і пішли ми шукати лісові дари.

Цю місію я ще назвав досить таки цікаво – «тихе полювання». Пам’ятаю на тижні прочитав цю фразу в одного цікавого пана, який повернувся якраз із грибів.

По приході в ліс я і дядько розділилися й почали шукати гриби. Що одразу ж кинулося в очі та на слух, що в лісі є не лише Воробус і його родич, а й ніші люди.

Інколи крики: «Петро, де ти пропав? Міську, ходи сюди» були такими частими, що аж на мить подумав – точно нічого не назбираю.

Благо, що вже на самому початку полювання вдалося знайти близько 13 грибів. Були це переважно підосичники та козарики.

Паралельно дядько натрапив на гливи. Він навіть вирішив після цього, що буде збирати лише їх, а якщо накраплятиме на козарі, то віддаватиме їх мені.

Але, то таке…

Опісля хорошої знахідки на початках у Воробуса з грибами настав застій. В деяких моментах я навіть ходив між кущами та говорив грибам щоб вони вилазили. Ну, як так, що вони поховалися…

А присутність грибників все збільшувалася. 10-ти хвилинний сніданок і ми приймаємо рішення змінити місце дислокації.

Як виявиться, це рішення було обґрунтованим. За кількасот метрів ми знову зайшли в березки і там ваш автор вже дійсно відчув що таке гриби. Дядько теж не залишився скривдженим, адже його глив побільшало.

Збирали би ми в цьому місці довго якби не компанія із 5-ти чоловік, які зайшли в ліс, стали немовби мали братися за руки і почали шукати гриби.

Зрозумів, що якщо вони й біля нас перейдуть, той циганам після них не буде що робити.

Тому ми тихенько сховалися, а згодом і взагалі покинули це місце.

Куди пішли? Повернулися назад – до точки відправлення. Вже лісових друзів було не так багато, але мені вистачило. Окрасою полювання стала знахідка двох білих грибів.

У підсумку повернувшись додому ваш автор нарахував у загальному 97 лісових гостинців. Трохи менше назбирав дядько, але в нього окрім «кольорових» була майже ціла сумка глив.

Для тих, хто сумнівається чи їхати на гриби чи ні скажу, що однозначно їхати. Поки є тепло – треба брати максимум.

Автор статті: Vorobus.