facebook

Ніколи не слухайте місцевих провідників або як Воробус і компанія заблукали під горою Молода

Блуд

А далі розповім про те, чому не можна вірити місцевим коли піднімаєшся на яку-небудь вершину.

На моїй історії подібне трапилося вперше.

Було колись що пішов з колегою на білі гриби й місцевий дідуган відправив нас далеко мотивуючи це тим, що внизу їх велика кількість.

Але, щоб заблукати на маршрутці – це щось нове.

Та, про все по-порядку.

Отже, минулих вихідних Воробус і компанія вирішили не сидіти вдома, а зібрали речі, сіли в автомобіль та поїхали в село Осмолода. Саме з цього населеного пункту ми мали здійснити сходження на гору Молода.

Жоден із учасників походу до цього часу на цій вершині не бував, тому було ще цікавіше.

Приїхали в Осмолоду в п’ятницю ввечері, переночували біля річки Мшана й після того як наступного дня поснідали вирушили в похід. Звісно, що маючи у своєму розпорядженні автомобіль не могли ним не скористатися.

Спакувавши всі речі їхали до тих пір, поки не завершиться нормальна дорога.

Хто колись бував на вершині Молода, ті знають, що так званий червоний маршрут на цю гору розпочинається біля руїн туристичного притулку.

Саме в цьому місці ми зустріли місцевого чоловіка. На вигляд він виглядав нормально. Чому ж не запитати де краще поставити автомобіль та розпочати підйом на гору.

«Уткі будете, на Мольоду?» - саме такі слова через деякий час пролунали з його вуст.

Як сказав чоловік ставити автомобіль біля руїн недоцільно, краще проїхати ще вниз, потім різко повернути праворуч і вже там де завершиться нормальна дорога, то поставити авто і йти пішки.

Чолов’яга додав, що якщо виникнуть проблеми, то інші люди нам порадять що робити. Їх там має бути багацько.

Так і зробили, доїхали до кінця нормальної дороги й розпочали похід. Хребет гори Молода ми бачили, але ж куди йти далі?

Дивним було те, що жодного маркування тут не було. Так, стежка була, а от знаків на деревах - ні.

Йшла компанія, яка збирала чорниці, але вони сказали, що в горах вони нуль.

Подякували…

Знали б ми тоді, що найближчі пів дня будемо блукати лісами. Стежка по якій ми йшли з часом завершилася, а коли вийшли вище лісу, то потрапили у завали. Так виглядало, що колись тут їздили лісовози, але їхню діяльність з часом прикрили.

Добре, що нам в пригоді стала карта. Пробували вмикати навігатор, але він робив через раз. Тому, саме по карті прийшлося шукати орієнтири.

На нормальну дорогу ми то вийшли, але місцевого чоловіка ніколи не забудемо.І навіть не через те, що прийшлося робити екстремальний підйом, а через те, що спускатися до автомобіля було ще важче.

Тому, моя вам порада, читачі блогу, коли йдете в похід беріть з собою карту та компас і в жодному разі не слухайте місцевих провідників. Вони як нарадять, то вас будуть шукати місяцями. А то пошуково-рятувальні загони то розформували.




Публікації по темі:

коментарів - 2 може ще щось напишете?

  1. Stakeholder 01.08.2017 пише:

    це в місцевих напевно така традиція, погнати з туристів, або можливо такі слова як “недалеко”, “там зразу буде…”, “пару метрів” турист і місцевий розуміють по-різному. одного разу, давно, в мене теж був випадок, біля вершини Хом’яка зустріли байкара з Поляниці, який нам розповів, що ми з Синяка без проблем дійдемо до підйомника на Буковель, звідки на маршрутці зможемо вернутися в Ворохту. Добре що на Синяку зустріли гіда, що водив польських туристів, який направив нас на шлях істинний і дав зрозуміти, що до темноти ми до Буковеля не дійдем, ще й натрапимо на непролазні хащі, і показав нам дорогу на Поляницю, звідки ми взяли маршрутку і доїхали до Ворохти, де ми до слова тоді проживали 🙂

  2. Bananaphone 02.08.2017 пише:

    Уткі будеш пес пірнатий? 🙂

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*