Похід Воробуса і компанії на вершину Стримба. Частина перша

Ночівля у наметі

А далі про чергову подорож Ігоря Воробуса.

Чесно скажу, набридло мені їздити туди де вже бував, тому дуже хотів поїхати в район озера Синевир. Окрім того, що планував безпосередньо відвідати озеро, так ще й цікавили вершини Стримба та Негровець.

На них я точно ще не бував.

На Негровець вилізу якось згодом, а поки що розповідь про те, як Воробус і компанія ходили на Стримбу.

Отже, щоб наші читачі знали на цю вершину можна йти як по синьому, так і по зеленому маршрутах. Синього ми не знайшли, тому прийшлося ти зеленим. Хоча, не сказав би що ним підніматися аж так погано.

Просто коли заїхали в Колочаву, то вирішили їхати до кінця села щоб десь поставити автомобіль та розкласти намет.

Вид на село

Їхали спершу хорошою асфальтованою дорогою, яка згодом переросла в звичайну грунтову. Десь була думка, що можливо поверули не туди й дорога заведе нас в тупік, але як згодом покаже час все ми зробили правильно.

Дорога завела нас на перевал Присліп. Саме тут місцеві зробили собі місце для відпочинку. Тут можна зустріти велику кількість колиб, столиків для пікніку тощо. Що цікаво, це ще остаточний «кемпінг». Ще як мінімум дві колиби у процесі будівництва.

Кемпінг

Єдине з чим тут є проблема, так це із водою. Знаю точно що в кілометрі від перевалу вода є. Якщо будете йти з Колочави, то на цілющу натрапите по дорозі. Принаймні на чай та щось зварити вона пригодиться.

Ночівля у нас минула краще не придумаєш. Надворі було тепло, поруч в лісі була велика кількість дров, хороша компанія, не шумно. Одним словом все для релаксу після міського життя.

Наступного дня прокинулися близько 8 години ранку. Хмарне небо не радувало. Синоптики прогнозували дощ, але на щастя вони помилилися. Поки ми поснідали хмари розвіялися й Воробус і компанія вирушили на вершину під назвою Стримба.

Хмари

Прогнозований час підйому мав зайняти близько трьох годин. Щоб ви мали уявлення висота цієї вершини 1719 метрів над рівнем моря. Перевал Присліп розташований на висоті приблизно тисячі метрів.

Тому, як не крути, а набирати висоту було потрібно. Добре, що на плечах був не важкий 20-ти кілограмовий рюкзак, а звичайнісінький не більше 5-ти.

Поступово ми зайшли у ліс де натрапили на передбачуваний крутий підйом. Почалося найцікавіше. Особисто я, вже традиційно, почав думати навіщо сюди поперся. Чи не краще було сидіти біля автомобіля й поїдати смаколики?

Далі буде…




Публікації по темі:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*