Зимовий похід Воробуса й компанії на гору Яйко-Перегінське. Частина третя

Воробус у горах

Завершальну частину розповіді про зимовий похід Воробуса і компанії на гору Яйко-Перегінське розпочну з ночі.

В один прекрасний момент ваш автор зірвався посеред неї близько 3 години й перше що подумав, як це сходити в туалет. Звісно, що голим посеред зими йти небезпечно, то ж я почав шукати свій ліхтарик та спортивні штани.

Цього зробити ніяк не міг, то ж взявся будити мого приятеля, який по планах мав спати поруч. Яким же було моє здивування коли на всю кімнату пролунав крик: «Цо ся дєє, курва…».

Виявляється колега спав через одного, а біля мене був поляк. Розтолкував йому що я від нього хочу й нарешті знайшовши ліхтарик сходив на вулицю.

Незважаючи на нове місце й спартанські умови, спалося в хатинці добре. Інколи навіть здавалося що краще ніж вдома.

Тим не менше, ранок наступив. Народ потрохи піднімався з своїх місць для сну. Вашому автору ще пощастило що спав на нарах. Були люди, які вмостилися на підлозі.

Їжі фактично не залишилося. У наступних подорожах буду думати над тим, як брати з собою інші продукти. Це зима, їсти чоловікам то хочеться.

Зимові гори

Що ми робили далі? Основною метою був підйом на вершину Яйко-Перегінське. Якщо до хатинки ще які-небудь, але сліди були, то на вершину зась.

Перегінське є не такою популярною вершиною як, скажімо, Яйко-Ілемьске. Тому, прийшлося самим робити сліди.

Благо, що один із наших членів походу мав з собою снігоступи. Саме він робив дорогу, а ми вже йшли за ним.

Чим вище піднімалися снігу ставало все більше та більше та й погода зіпсувалася. У порівнянні з минулим днем сонця не було й температура повітря істотно знизилася.

Тим не менше, на гору таки вилізли й отримали кайф від перебування на вершині. У минулій публікації вже розповідав, що бував тут влітку. Тоді, заважав дістатися вершини набридливий жереп.

Зараз же все замерзло й через хмари можна було помилуватися чудовими краєвидами Горганів. Як же там класно.

Зробивши кілька фото напам’ять Воробус і компанія попрямували вниз. Попереду нас очікував теплий час й спуск до автомобіля.

Ось тут у вашого автора почалися проблеми. Чи то снігу нападало більше, чи просто був втомлений, але спускатися було вкрай важко. Часто падав, бахіли позамерзали й лише неймовірна краса Карпат дозволяла забути за ці труднощі.

Якась година й ми вже були біля автомобіля. Зимова подорож потрохи завершувалася.

Моя вам порада, читачі блогу, подорожуйте, не сидіть на дивані й життя буде веселішим.




Публікації по темі:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*