Похід Воробуса і компанії на Довбушанку. Частина третя

Воробус у горах

Минулу розповідь завершив тим, що думки Воробуса і його колег по походу розділилися. Я наполягав йти далі, а ось мої друзі казали, що треба вертатися назад. За їх словами, до ночі ми мали не вернутися з Довбушанки.

Як ви думаєте що зробив ваш автор? Правильно, вирішив йти до кінця. Після короткого відпочинку у мене з’явилося друге дихання і я різко пішов вгору. З кожним кроком підйом ставав все важчим і важчим. Почало з’являтися каміння, яке згодом перейшло у набридливий жереп.

Тут він був прорубаний, але після зими добряче заріс. Тому, прийшлося у буквальному значенні цього слова дертися через нього. За мить я зустрів компанію із молодих людей. Вони замучені їли сніг (!) й вже поверталися назад. Ніколи б не міг подумати, що подібне я буду теж робити по дорозі назад.

Жереп

Після жерепа виліз на хребет Довбушанки, який характерний своєю кам’янистою поверхнею. Йти стало набагато важче. Тут одразу ж згадалися слова моїх товаришів, які залишилися позаду. Проте, чудові пейзажі Карпат та вершини, яка ставала все ближчою змусили себе перебороти й таки піти далі – до своєї мети.

Краєвиди

Через деякий час задзвонив телефон. Це були мої друзі, які не захотіли мене чекати й також вирушили у напрямку Довбушанки.

Останні метри походу на гору були важкими. Складалося таке враження, що каміння не завершиться ніколи.

Ще кілька хвилин і я на вершині гори Довбушанка. Як же тут гарно. Звідси вимальовуються такі чудові краєвиди, що хочеться тут не лише бути, а й навіть переночувати.

На вершині

Добре, що день був ясним і було помітно все що відбувається навкруги, а це й засніжену Говерлу та Петрос, Буковель без снігу й навіть Сивулю.

Вже на вершині ми (колеги прийшли за хвилин двадцять) зустріли пару зі Львова. Вони як і ми приїхали у Бистрицю, але вирішили спускатися не тією самою дорогою, а у Яремче.

Ну, їм було чим зайнятися. 🙂

Зробивши кілька фото напам’ять та перекусивши, ми почали спуск до місця, де раніше робили кемпінг та сховали речі. Не знаю як там кому, а мені він дався важко.

Складалося таке враження, що набридливе каміння не завершиться ніколи, а потім ще й цей жереп. Плюс у жодного з членів нашої команди вже не було води.

Крокуси

Тим не менше, по часу спуск був куди швидшим ніж підйом і до 21 години ми вже були на місця, де заховали рюкзаки.

А ще за годину Воробус і компанія вже були у салоні автомобіля, який прямував до Львова. Пташки перестали співати, знову ця дорога з ямами ніби після війни.

Треба повертатися до буденного життя.

До речі, в озеро, що було по дорозі на вершину кинув копієчку. Щоб повернутися? Звісно, що так.




Публікації по темі:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*