Черговий день, а з ним і тиждень завершується. Поступово ми наближаємося до літа. Хоча, враховуючи всі погодні катаклізми, літом зараз аж ніяк не пахне. У Львові розпочався сезон дощів й приходиться сидіти вдома.

Про те, чим зайнятися вдома поговоримо вже завтра, а поки що про новий апарат, який нещодавно з’явився у трамваях нашого міста.

Називаються вони валідатори й цей проект реалізований у партнерстві Mastercard, Ощадбанку та управління ІТ Львівської міської ради, за підтримки «Львівелектротранс» та компанії VVM Group.

Кажуть, що вартість встановлення таких апаратів близько 600 тисяч гривень.

Все це добре, але поки не випробуєш його на собі, то й не знатимеш що тут і до чого.

Отже, сьогодні сів у новенький трамвай №8, зайшов у салон й зрозумів що маю в купі лише сто гривень. Поки рухомий склад стояв на кінцевій зупинці спробував купити «тікет» у кіоску на зупинці, на що продавець мені сказала що нема решти.

Не мав бажання з нею сперечатися, адже впевнений що решту злісна пані мала просто їй ліньки її видавати. Повертаюся у салон трамваю й побачив валідатор про який останнім часом так багато говорили.

На диво він працював. То чого ж не спробувати оплатити за проїзд саме на ньому?

Попереджаю одразу ж, на цих валідаторах можна оплатити за проїзд лише безконтактною карткою. Скажімо, у мене такою є картка від Райффайзен банку.

Як здійснюється оплата? Пасажир підносить картку до апарата, проводить по ньому й за деякий час виїжджає квиток, де пише дата придбання квитка й номер вагону.

Цікаве запитання задали мені друзі у соціальній мережі фейсбук, а чи треба цей квиток згодом компостувати? Відповідь очевидна – ні.

Компостери – це минуле століття. Давно треба вже ввести електронний квиток у нашому місті.

Що не сподобалося у новинці?

Перше – це те, що я не знав як тут вибрати пільговий квиток. Виявляється на валідаторі збоку є спеціальна кнопка яку треба натиснути й тоді можна буде придбати даний «тікет». Про це треба якось повідомляти пасажирів.

Друге – бракує інформації про новий апарат. Як кучу непотрібної реклами, то у салонах трамваї та тролейбусів вміють навішати, а ось інструкцію як користуватися апаратом, то нема як повішати.

Третє – не всі картки безконтактні. Треба щоб апарат приймав не лише безконтактну оплату, а й контактну.

Четверте – нема єдиної оплати за проїзд.

То у водія можна придбати квитки, то у кіоску, то сканування кодів через телефон, тепер валідатори. Складається таке враження, що місто вже не знає що ще придумати лише б не запроваджувати е-квиток.

Автор статті: Vorobus.