Навіщо на слова вдягають «спідницю»

Фотографиня

Так, це той самий обіцяний вже давно «крик душі» про вторгнення на територію нашої цілком стабільної української мови страшного звіра, ім’я якому – фемінітив.

Що ж це таке і з чим його їдять?

Словник гендерних термінів подає нам таке визначення: «Фемінітіви – це слова жіночого роду, альтернативні або парні аналогічним поняттям чоловічого роду (які зазвичай використовуються до всіх людей незалежно від їхньої статі): льотчик – льотчиця, письменник – письменниця».

Начебто нічого незвичайного. Повз «письменника» і «письменницю» ми проходимо, навіть не озираючись. За що ж тоді перечіпається око пересічного громадянина, не спокушеного новомодними гендерними витівками наших мовознавців?

Борці за рівність статі пішли далі. «Письменниці» їм стало замало. І в телевізійний ефір та на шпальти ЗМІ понеслось: «директорка», «викладачка», «депутатка», «експертка». Найбільший резонанс викликали «математикиня», «філософиня», «філологиня», «мисткиня», «науковиця», «критикиня», «членкиня», «послиня».

Фемінітіви

Люди добрі, уявіть собі таку фразу: «Членкиня Академії наук, науковиця Інституту всіляких знань та досліджень, філологиня Денисенко Марія Іванівна, за сумісництвом – послиня доброї волі». Невже язик не спотикається?

Особисто я вважаю, що прагнення до рівності має бути здоровим. От, наприклад, ділити порівну домашній побут, якщо чоловік і жінка працюють. Не кивати на дружину, що це, мовляв, жіноча робота. Рівність – це коли жінка може вкрутити лампочку, а чоловік – випрасувати сорочку. І жоден не робить з цього проблеми.

А всі ці словесні викрутаси, як на мене, носять суто декларативний характер і більше схожі на намагання вчергове помірятися розмірами гендерних органів. Якщо жінки не в змозі вибудувати з чоловіками здорові взаємини, нічого іншого не лишається, як крикнути на всю країну: «А я… А мені... А тоді я членкинею буду! Отак!»




Публікації по темі:

коментарів - 2 може ще щось напишете?

  1. Stakeholder 05.08.2018 пише:

    Що до стабільності укрмови тут автор(Ка!) трохи загнула. В Україні біля 45 відсотків людей думають що говорять українською, а реально нею говорять відсотків 20. Та й це лише в офіційному спілкуванні, в побуті ж в нас суцільний суржик, або взагалі російська. Українська мова, навіть та що офіційна, давно потребує врегулювання, оскільки досі має в собі купу іноземних безграмотно перекручених, нелогічно побудованих чи з неправильними наголосами слів. І це не дивно, бо українською мовою на державному рівні ніхто ніколи не займався. До 91го було по суті нікому, а за всі роки незалежності і до сьогодні в нас при владі покоління совка, якому українська потрібна лише щоб пудрити мізки шароварному електорату. Все це дає грунт для вільної інтерпретації і всіляких збочених експериментів з мовою з боку всіх кому не лінь. То якийсь телеканал вигадує собі свою укрмову, то видання якесь починає писати про членкинь, послинь та міністерок. І тому не дивно що іноземці, яким потрібно вчитися чи працювати в Україні вчать російську, оскільки на даний момент в Україні російська є стабільною на відміну від української.

  2. Arwenita 05.08.2018 пише:

    Поки що з українського правопису мене нереально бісить (аж “кришечка” підскакує) злощасний родовий відмінок. З його закінченням -а чи -у. Ну от справді – яка різниця? За 4 роки на філологічному факультеті мене жоден професор не переконав у доцільності цього правописного маразму. Думаю, що він виник через чиєсь непереборне бажання захистити кандидатську чи докторську дисертацію. Бідні школярі змушені влаштовувати своїй пам”яті справжній терор, напихаючи її отим довжелезним списком на обидва закінчення.

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*