Про випадкове знайомство у Словаччині, Світлану та злих людей

Та й таке

Черговий день завершився, поки ще не побіг на тренування, спробую порадувати наших читачів новими роздумами на тему філософії.

Останнім часом полюбляю писати ці пости та й, як показує практика, їх багато читають.

Отже, про що думаю сьогодні? До речі, можливо буду робити кожного дня такі пости. Часу б вистачило.

Про випадкове знайомство у Словаччині

Як відомо, нещодавно ваш автор їздив на футбол у сусідню Словаччину. Саме там познайомився з цікавою жінкою. Імені писати не буду, але людина прикольна. Ми часто спілкуємося, згадуємо як заблукали у чужій країні й навіть радимося по тому чи іншому питанню. Вкотре переконався, що не всі люди погані. Знайомитися треба, спілкуватися, а там час покаже.

Ви ж не знаєте, що більшість друзів Воробус знайшов у подорожах. З деякими ми зараз як одне ціле.

Про Світлану

Є у мене подруга з таким іменем (мені на Світлан щастить). Давно не бачилися через різні причини, а коли зустрілися, то згадали старі часи: сходили на більярд, попили кави й навіть прогулялися містом Лева. Пообіцяли собі, що наступного разу загуляємо на цілий вечір й по традиції сходимо на Високий замок. Давно ми цього не робили.

Чому не бачилися? Напевно тому, що так склалися обставини. Інколи відсутність спілкування з людиною притягує. Сваритися точно не треба.

Про Вінницю

Зовсім скоро відвідаю нове для себе місто. Кажуть, що там є класний спорткомплекс. Шкода, що не зможу побачити фонтан. Він то буде, але взимку він не функціонує.

Про злих людей

Я тисячу разів говорив, говорю й буду говорити – не треба на когось злитися. Сьогодні йшов на обід зустрів приятеля. Якийсь він був таким злим, що й спілкуватися не хотів. Людина засиділася у місті, все її дразнить, нервує.

Щоб не було подібних станів треба щось робити. Для прикладу, Воробуса постійно питають коли я одружуся. Вже так смішно слухати це, що інколи аж нудить. Розумію коли кажуть у прикол, але якщо серйозно…. Брррр.

Особисто я НІКОЛИ не лізу в чужі справи, життя та пироги. З’їсти можу, але питатися як їх готували – це ні.

До чого я веду? Щоб людина не була злою – треба чимось зайнятися: йти бігати по стадіону, поїхати за кордон, читати книгу, відкривати нові проекти, щось планувати.

Відкрию секрет, у мене вже наступний рік розписаний. Так, цим я можу розсмішити когось, але нехай собі сміються. Я собі своє знаю.

Живіть, поважайте один одного й будьте ініціативними.
Користуючись нагодою, дякую костюмеру Ірині за створення класного стилю під час спуску на Буковелі. З мене шоколадка.




Публікації по темі:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*