Ярослав Писько: Повернення в команди, за які грав раніше, – звичне для мене явище

Ярослав Писько

Черговим новачком «Галицької здоби» став Ярослав Писько. Цей відомий футзаліст свого часу виступав за львівську «Енергію», чернівецький «Меркурій», львівське «Динамо» й не тільки.

Про те, чому він пішов з «Енергії», повернення до складу «пекарів» та про багато іншого Ярослав поспілкувався у розмові з прес-службою «Галицької здоби».

- Ярославе, вітаємо з поверненням до складу «Галицької здоби». Ви вже виступали за цю команду, вигравали титули…

- Дякую. Так, дійсно, я вже виступав у складі «пекарів», вигравав багато турнірів і сподіваюся, що із моїм приходом ці традиції не зміняться, адже наш девіз – тільки перемога.

- Все-таки, чому пішли з львівської «Енергії» і чи плануєте ще коли-небудь повернутися туди?

- Моя доля така, що я часто йду з команд, а потім знову до них повертаюся. Моя думка така, що як би не склалося життя, треба з усіма прощатися, по-людськи. Чому пішов? Я би не хотів зараз про це говорити. Є кілька причин, але нехай це все залишиться у секреті.

- На матчі «Галицької здоби» проти МФК «Дунаївці» Ви були одним із глядачів. Які враження залишилися від гри і які шанси «пекарів» на перемогу в 2 лізі України?

- Наша команда робить лише перші кроки у професійному футзалі. Тим не менше, завдання у нас максимальні і я сподіваюся, що ми будемо додавати від гри до гри.

- Нещодавно у Львові відбувся турнір «OPEN WINTER CUP LVIV 2019», на ньому «пекарі» зайняли друге місце…

Враження двоякі. З одного боку я повернувся до «Галицької здоби», з іншого – не вдалося перемогти. Вважаю, що у фіналі ми недооцінили суперника. Двічі вели у рахунку, але футзальний Бог був у той день не на нашій стороні.

- Як взагалі розпочиналася Ваша спортивна кар’єра?

- Я родом із Комарно. Перший мій тренер Лопушинський Іван Петрович. Коли мене привели на перше тренування, то я навіть не знав якого року народження. На той час у Комарно не було таких молодих гравців. Всі були переважно з 1981, а я з 1986.

Після 9 класу я поступив у 57 школу, тренер Чікало Андрій Богданович. На той час у нас були контракти з київським «ЦСКА», потім цей клуб припинив існування, а його правонаступник «Арсенал» від нас відмовився.

Вже згодом на 3 курсі мною зацікавилася команда Рави-Руської. Всіх нас взяли на контракт і саме в цій команді вперше дебютував у змаганнях Другої Ліги України.

- Як потрапили у футзал?

- Виступаючи за студентську команду університету ветеринарної медицини та біотехнологій, ми грали проти команди університету фізичної культури, у складі яких на той час грали такі відомі гравці як Василь Денис, Олег Чеботарьов, Роман Вахула та Роман Кордоба. Тоді ми зіграли непогано і Олег Колобич порекомендував мене Володимиру Фелишину.

На той час я грав у другій лізі України у футбол, команда розпалася і я поїхав на збори. Проте, з футзалом з першої спроби у мене не склалося і я вирішив таки грати у футбол.

- Свого часу Ярослав Писько ставав чемпіоном Першої ліги з футзалу, розкажіть про це.

Повернувся до складу «Енергії» я через чотири роки. Саме тоді команду покинули досвідчені гравці й керівництво клубу взяло курс на омолодження. Запросили до цієї команди й мене, ми дограли чемпіонат, згодом я отримав травму і мене віддали в оренду до львівського «Динамо».

У складі цієї команди я й став чемпіоном Першої ліги. Тоді пліч-о-пліч зі мною виступали такі гравці як Юрій Цибик, Назар Яцишин, Любомир Строгий, Мар’ян Маринюк, Ігор Стасюк, Павло Хомин, Роман Свищ, Сергій Шафранський, Андрій Кузик, Андрій Баландюх, Олександр Хлюбко, Олександр Горобець, а тренував нас Євген Москвін. Як на мене, один із кращих футзальних тренерів. Під керівництвом цієї людини у командах завжди була дисципліна та порядок. Втім, через брак фінансів проект під назвою «Динамо» було закрито.

- Далі був вояж до Чернівців….

Так, справді до складу «Меркурія» мене, Віталія Багряка та Олександра Хлюбка нас запросив Віктор Мглинець. Тоді у нас була хороша команда, у семи поєдинках ми сім разів перемогли, але згодом через сімейні обставини я покинув команду.

- Знову «Енергія»…

- Чергові повернення відбулися завдяки Назару Яцишину, який вів всі переговори по моєму трансферу. Щоправда, у команді під керівництвом Максима Павленка на довго закріпитися я не зумів і повернувся лише тоді, коли до керма «енергетиків» прийшов Валерій Легчанов. Виступати у такій команді було для мене великою честю. Валерій Легчанов - хороший тренер, тактично правильно підходить до всіх матчів. Також велика подяка нашому екс-капітану Андрію Федюку, який завжди вмів підібрати правильні слова. Саме завдяки цим людям ми і перемогли в кубку України, грали у фінальній серії за золоті нагороди.

- Не секрет що окрім футзалу Ви ще й займаєтеся футболом. Чи будете зараз грати в гру «11 на 11», якщо так, то за яку команду?

- Футбол був завжди для мене пріоритетнішим аніж футзал, у який я грав колись виключно для підтримки форми. Так виглядає, що новий сезон розпочну у складі СКК «Демня». Як і «Галицька здоба», ця команда мені імпонує своїми амбіціями.

- Розкажіть який-небудь смішний випадок пов’язаний із футзалом.

- Фактично кожна дорога назад для мене була курйозною. Пам’ятаю коли виграли кубок України й поверталися додому, то по вагоні бігав маленький хлопчина, який співав пісні. Саме його я попросив заспівати нашому гравцю Сергію Ковалю пісню «Рідна Мати моя». «Руський», саме так називали ми цього футзаліста у команді, був шокований.

- Які Ваші мрії пов’язані із «Галицькою здобою»?

- У нас амбітний президент, тренер, тому хочеться щоб у майбутньому «Галицька здоба» виступала в Екстра-лізі.

- Чим займаєтеся у буденному житті, сімейний стан, хобі?

- Як і більшість людей працюю. До хобі можу віднести рибалку. Щодо сім’ї, то разом із жінкою Наталією виховуємо сина Станіслава, якому 11-ть років та дочку Соломію, якій чотири. Син вже зараз ходить на футбол, займається у школі львівського «Динамо». Дочка ходить на гімнастику.

- Які Ваші кумири у футболі та футзалі?

- У грі «11 на 11» мені завжди імпонував своєю грою Зінедін Зідан. Подобалося те, що у нього завжди була голова вверху, він був майстром передач.

Щодо футзалу, то безперечно такою людиною є Рікардіньо. Серед українських гравців подобається Віталій Радевич. У цього футзаліста велике майбутнє.

- Подейкують, що Ви гарно співаєте, яка найулюбленіша пісня?

Так, це правда. Люблю співати. Улюблена пісня «Червона Рута». Також до таких композицій би відніс гімн футбольного клубу «Демня» «Стоїть гора високая».

- З ким дружите поза футбольним полем?

- Я з всіма у добрих стосунках, але найбільше спілкуюся з Сергієм Шафранським.

- Зараз «Галицька здоба» взяла курс на поступове омолодження складу, Ви, як досвідчений виконавець, що порадите молодим виконавцям аби вони у майбутньому виросли у класних футзалістів?

- Постійно працювати над собою, прислухатися до порад дорослих. Просто бігати це одне, а грати у футзал правильно – це зовсім інше.

- Ваші побажання вболівальникам «Галицької здоби» та всім людям, які Вас знають…

- Радий, що у нашої команди є такі класні фани. Приємно грати і розуміти, що тебе підтримують, приходять на ігри й навіть, інколи, висловлюють претензії. Не кожна команда Екстра-ліги має таких вболівальників. Заради них треба грати й викладатися по максимуму.




Публікації по темі:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*