Не сказав би що маю багато вільного часу, але все ж, коли випадає нагода, то обов’язково ходжу куди-небудь. Не люблю сидіти вдома у чотирьох стінах і це доконаний факт.

Буквально минулого тижня мені вдалося сходити на боулінг з хорошими приятелями. Не бавився у цю гру напевно вже рік.

Куди піти? Місце вибрали спонтанне – ТРЦ «Вікторія Гарденс». Можна піти й в інший заклад, їх у Львові достатньо багато, але все ж зупинилися на «вікторії». Тут і доріжок достатньо, і не так важко добиратися.

Одразу ж зазначу, ціни на боулінг істотно подорожчали. Якщо у 2016 році оренда доріжки вартувала у п’ятницю після 18 години 280-ть гривень, то зараз покидати у кеглі вартує у межах 400 гривень.

Звісно, що зранку грати дешевше.

Та, менше з тим. Хотілося зосередитися на грі й втерти носа італійцям (саме вони були моїми конкурентами).

Не пригадую, щоб я з першого разу не міг вгадати з взуттям. Тричі міняв і нарешті вгадав.

У чемпіонаті брало участь п’ять людей. Кожен по черзі кидав «шари» й в кінці, хто набрав більше очок, той і ставав переможцем.

Розпочав я не дуже. У чому причина? Напевно через відсутність ігрової практики. Все-таки, правильно кажуть, що у кожній справі треба практикуватися. На прикладі боулінгу можу сказати, що треба підібрати шар правильної ваги. Якщо відчуваєте силу в руках, то треба брати важчий. Якщо ж ні, то легший.

Особисто я завжди кидав «11», а у цей вечір вирішив використовувати «12». Спершу пристрілювався, а потім почав робити страйки. Саме вони допомогли мені здобути перемогу.

А потім друзі-італійці вирішили мене пригостити піцою та пивом. Відповідно й приціл збився. Довелося надолужувати втрачене й добре, що у другій серії битви титанів вдалося таки вигризти друге місце.

Проте, з часом почала відчуватися втома. Мені вже не 19-ть років й постійно треба тримати себе у формі.

Домовилися зіграти ще, але вже через деякий час. Сподіваюся, що до цього моменту зіграю у боулінг ще не один раз.

До речі, спробую пограти в цю забавку в інших ТРЦ нашого міста.

Автор статті: Vorobus.