Митрополит Андрей.

Цей вірш присвячується Митрополиту Андрею і тим, хто навіть в найважчі роки, а також в час Незалежної України, доклав зусиль, щоб зберегти Львівську обласну науково-педагогічну бібліотеку, приміщення якої знаходиться в колишньому палаці родини Шептицьких по вул. Зеленій, 24.

Митрополит Андрей – знаний, популярний,
Достойний Син на немічній землі.
Ромтухом колись був в свої мами,
Потім – гордістю шляхетної сім’ї.

Різні відчуття в душі зринають,
Коли торкаєшся Андреєвих стежин:
Плачеш в Прилбичах, бо камінь відчуваєш,
Де був будинок, що його ростив.

Так сумно на подвір’ї тому й пусто.
Лиш верби тихо з болем шелестять.
Тут найкращий проведеш урок з бездушшя,
Як руїн нікому не бажать.

Але й світла радість обіймає,
Знаючи, що щось-таки змогли
Люди, навіть в лихі роки,
До сьогодні ніжно зберегти.

Цей смарагд – у Львові на Зеленій,
Садом тихо прикритий, мов дитя.
Кожен щось своє тут відчуває.
Про важку ходу міркую я.

Митрополит бував, мабуть, тут рідко,
Статус це йому забороняв.
Та й життя своє керівник пастви
На вітри, напевно, не впускав.

Якщо був, – то мав вагомі справи,
Якими палко й щиро переймавсь.
По сходах хворими ногами
Крок за кроком важко підіймавсь.

В той момент в його думках кружляли
Меценатства, школи, каси допомог,
Сиротинці, книги, будівництва.
Миколаєм був він з пеленок.

Вже нема давно Митрополита
І братів його – помічників.
Та, на щастя, в храм вселились книги –
Кращий засіб від руйнівників.

Кожен день усі ці скарби й сходи
Про Андрея вдячно гомонять.
Хто розмову ту колись почує?
Де нового Велета нам взять?

Але, якби там в житті не було,
Все ж подяка, шана і любов
Людям тим, які смарагд зуміли
Врятувати, зберегти теплом!

(Наталя Звольська)

Автор статті: Vorobus.