Добрим політичним позитивом тижня, що минув було засідання Верховної Ради. Вони, нарешті, провели кілька пленарних годин і, навіть, проголосували за якісь-там закони-зміни до вже існуючих законів. Були прийняті антикорупційні закони, за які голосувала і більшість, і меншість.
Уся ця демонстрація «плідної праці» була вимушеною, бо Європарламент у цей час розглядав питання лібералізації візового режиму з Україною. Тому паралельно-синхронно наші депутати приймали закони, що
«відповідають вимогам і стандартам ЄС».
Читати далі...
3.05.2013 р. 
Третього травня народився цікавий європейський політик, філософ і один з перших політологів у світовій думці – Нікколо Макіавеллі (1469-1527).
Усе його життя було пов’язане із його рідною Флоренцією. Макіавеллі народився у сім’ї заможного адвоката. Цей середньвічний період для Флоренції був пов’язаний із тривалою боротьбою правлячої династії Медичі з представниками республіканської форми правління на чолі з представником Домініканського ордену Джироламо Савонаролою.
Читати далі...
Учора Україна могла поспоглядати комуністичну ходу по нашій землі. Тішить, що тих червоноприхильних щороку стає менше і менше. Ті що виходять з портретами Лєніна виглядають примітивно і жалюгідно.
Гасла, символіка, мислення початку ХХ століття – це справді не майбутнє для українців. Політичні динозаври з серпом і молотом навіть не хочуть задуматися про те, що їх лідери живуть нормальним ринком, займаються бізнесом, є складовою новітньої української олігархії зрощеної на бідах та обкраданні людей.
Сьогодні потрібно починати мити вікна в хаті. Після зими вони трохи брудні. Дали вихідні – попрацюй в хаті – скоро Великдень.
Світ – театр, а ми – у ньому актори. Ця філософська алегорія є відомою. Треба погодитися, що суспільна поведінка є, справді, театралізованою. Грою є все: поведінка людини на роботі, часто стосунки серед друзів і знайомих, грою є інтим та вживання їжі. Гра не передбачає відвертої і щиро-природньої поведінки людини. Це довів ще оригінал З. Фрейд, коли писав про постійну боротьбу „Его” (внутрішньої людської моралі) з „Суперего” (суспільно сформованими правилами). Включав філософ у цю схему боротьби і фізіологічну складову людини – „Лібідо”.
Сьогодні, 20 квітня, український уряд оголосив Всеукраїнську толоку. У суботній день комунальники і працівники бюджетної сфери будуть змушені задарма вийти прибирати вулиці і парки міст та містечок України. Толока нібито приурочена до Дня довкілля.
Кожна державна влада повинна проводити політику захисту своїх громадян у всіх сферах життя: від повної реалізації політичних прав до порятунку життя і здоров’я. Кожна держава для того й існує, щоб люди відчували себе захищеними у кордонах рідної країни і за її межами.
Коли постає нештатна проблема у громадянина чи групи людей (етнічної, соціальної, політичної…) держслужби різних рівнів мали б зробити все для допомоги. Бо для чого тоді платити податки і «утримувати» державу?
Убивство найвищого посадовця австрійської монархії у коронному краї Галичині не минуло без агресивної поведінки польської спільноти. 12 квітня 1908 року стало початком українських погромів у Львові. Потім ці події поширилися.
Позиція українських політиків, які повністю засудили вчинок М. Січинського, у ситуації, що склалася, не стримала хвилі антиукраїнських нападок з боку польської громадськості Галичини. Українці, здавалося б, втратили усіх політичних симпатиків у польському таборі. Польська преса з приводу вбивства намісника сповна вилила свій гнів на весь український народ.
Історія цікава штука-наука. Часто й не підозрюємо, що між сучасними народами, які зараз живуть у злагоді, без особливих претензій, могли бути серйозні протистояння. З нашими сусідами поляками прийшлося повоювати в княжу добу за Львів, у козацькі часи за незалежність… Потім нас завоювали Австрія з Росією і ми, часто, разом боролись проти окупантів.
Із в’язниці відпустили Юрія Луценка. Цього українського політика досить дивним чином посадили і таким же методом – швидко і дивно – випустили. Зрозуміло, що чоловік сидів як політичний в’язень. За нього особисто можна порадіти.
Зрештою, сама особистість Луценка викликає позитивні емоції. Він чи не єдиний публічний діяч, чиї дії в українському політикумі не переходили межі здорового глузду. Він ніколи не плазував перед шефами, завжди мав свій (досить здоровий) погляд на події в державі. Не пам’ятаю, щоб говорив дурниці про світле майбутнє чи ідеалізував українських політичних діячів, навіть тих які були і є його друзями і соратниками.