13.03.2017 р. 
Вітаю, це знову я – kosmonavt.
І у сьогоднішній публікації будемо говорити на цікаву тему – громадського транспорту, а якщо бути точнішим, то того що електро-.
Назва статті – «їхав трамвай №10». Нижче ви зрозумієте, чому назвав пост саме так.
Поїхали…
Читати далі...
Їхав трамвай №10
Вітаю, це знову я – kosmonavt.
І у сьогоднішній публікації будемо говорити на цікаву тему – громадського транспорту, а якщо бути точнішим, то того що електро-.
Назва статті – «їхав трамвай №10». Нижче ви зрозумієте, чому назвав пост саме так.
Поїхали…
Читати далі...
Лише нещодавно ваш автор повернувся з гір, де з друзями робили чергове зимове сходження.
І хоч надворі вже березень місяць, але в Коростеві звідки ми й йшли на гору Парашку добряче сніжило. А безпосередньо на вершині (висота – 1268 метри) нас зустріла справжня зима.
Давненько на цьому блозі нічого не писала людина, яка назвала себе – kosmonavt. Хоча, й не дуже то багато постів було написано цією особою. Всього лише два й то вони були минулого року й стосувалися вони теми картоплі.
Чесно скажу думав більше нічого не буде, але читач блогу буквально вчора прислав нову історію.
Давненько ми нічого не писали за гру футбольних Карпат. Чому так?
Напевно в першу чергу тому, що зелено-білі в цьому сезоні не показують належний рівень гри.
Наша команда постійно плентається внизу турнірної таблиці й у Львові навіть пішли чутки, а чи взагалі ми не вилетимо у нижчий дивізіон.
Щось я в цьому дуже й дуже сумніваюся, але тим не менше очки набирати треба.
Вчора ваш автор вирішив трохи вийти в люди й взяв участь у вже традиційному флешмобі що з року в рік проходить у місті Лева.
Присвячений він 152-й річниці від часу першого виконання гімну України, що відбувся саме 10 березня 1865 року у Перемишлі.
Подібна акція вже не вперше проходить у нашому з вами місті й львів’яни та гості нашого міста залюбки до неї долучаються.
Вечір п’ятниці, Ігор Воробус прийшов додому, сів за комп’ютер й у черговій публікації спробую поділитися черговими думками з нашими читачами.
Довгих вступів робити не буду, а напишу зразу що цього разу розповім про сам блог, а точніше для чого я його взагалі веду.
Можливо би цю тему не зачіпав якби не одна особа, яка мені вдень сказала, цитую: «Воробус, ти би може завершував з тією писаниною, тобі що нема чим зайнятися?».
Нарешті п’ятниця, останній робочий день тижня, а це означає, що вже від завтра можна буде відпочивати.
А поки що працюємо й само собою оновлюємо блог, який ви зараз читаєте.
І перше про що будемо говорити, так це про черговий шедевр від вашого автора на футзальному майданчику.
Продовжуються змагання на відкритому кубку Львівщини з футзалу.
Вчора на команду «Нові імена» очікував чвертьфінальний поєдинок вже у рамках кубка Надії.
Це турнір для так званих невдах, які зайняли треті-четверті місця у своїх групах.
5 березня 2017 року Воробус і компанія здійснили зимовий похід на гору – Пікуй. Хто не знає, це найвища вершина Львівського області.
Її висота складає – 1405 метрів над рівнем моря.
За час походу вдалося відчути на собі різну погоду. Була рання весна, літо, пізня осінь, ну, і звісно, що зима. Повернулася вона в лісі й особливо на вершині де сніг ще лежатиме місяць як мінімум.
Вихідний посеред робочого тижня завжди радує. Свого роду перезавантаження наступило для людей.
Ну, прямо таки як у фільмі «Матриця». Давненько його не дивився.
Як наші читачі, мабуть, здогадалися, Ігоря Воробуса знову пробило на філософію. Щось часто на мене подібне находить.