Як відомо сьогодні неділя, в принципі вона вже завершується і завтра буде вже робочий день.

Та не будемо про сумне, що буде завтра, то буде. Головне сьогодні посвяткувати. 🙂 Що святкувати? Та що хочете: Вербна неділя, просто вихідний день, день гнилюха і так далі.

Ваш автор у цей прекрасний день також не сидів за комп’ютером і не дивився якийсь серіал чи шоу «Все проти блондинок», а їздив по гостях. 🙂

І от коли ми з товаришем поверталися додому, вирішили заїхати в центр нашого міста і глянути як там справи: що роблять львів’яни, де хто п’є і чи є якісь цікаві дефіляди.

Але прикол, який нас очікував біля пам’ятника Тарасу Шевченку я не забуду ніколи. 😀

Та про все по-порядку.

Чогось особливого у місті не було: хто цілується на вулиці в засос з дівками, хто, як один мужик, вже напився і його знудило, хто просто гуляє. Ага, ще забув сказати, що в центрі відкрили Великодній ярмарок, на якому можна купити все необхідне до Великого свята, яке наближається.

Також традиційно по центру продають «півників» (лизаки), якісь типи грають на гітарах і так далі.

Йдемо ми по «стометрівці» і бачимо велику кількість людей біля якихось юних співаків. Ми підійшли, глянули, нічого особливого. Як сказав мій знайомий: «Якісь співаки з погорілого театру».

Товариш і я, швидше, звернули увагу на дівчину, яка стояла з подругами.

Аж тут на арену вийшов він – старий дідуган, який просто здурів. Старий витворив таке, що я з товаришем і люди, які стояли біля співаків так сміялися, що торба. 😀

Що саме він зробив?

Дід підійшов до дівчини ззаду і щипнув її за одне місце. Дівчина аж ойкнула. Друга дала би по писку, а вона не зрозуміла що робиться.

Шалений дід не заспокоївся. Поруч стояли якісь малолітні люди, він підійшов до одного з них і накинувся на нього з кулаками промовляючи: «Давай побоксуєм». 😀

Який би малолєтка не був, він його відкинув і дід підійшов до пам’ятника Тарасу Шевченку. Там були якісь туристи. Почулися слова: «А ну, нах** звідси, що ви тут робите?».

Я з колегою і народ, що стояв збоку знову відпочили з нього. Дід ще якесь посвідчення інваліда постійно губив, йому люди його давали 🙂

Потім ми пішли, бо час не гумовий.

Жаль тільки мені, що шаленого не вдалося сфотографувати. У вашого автора якраз розрядилася батарея у телефоні.

Ось такі от пригоди інколи можна побачити у центрі нашого міста та і не тільки.

Якщо, шановні дівчата, вас хтось щипне за одне місце хтось, подивіться може це саме цей шалений дідуган, який промишляє центром. 😀

Автор статті: Vorobus.