Недавно у якихось незначних формальних канцелярських справах зайшов у райдержадміністрацію свого району міста Львова. Для отримання консультації чемно постукав у двері одного з «начальників» і мені з порога голосно, по-хамськи відрізали, що я заважаю працювати.

Копнувши двері ногою з криком і агресією я пояснив чиновникові, що він працює на мене і живе з моїх податків. У дядька стався реальний переляк, він запропонував мені присісти, чемно вислухав і, навіть, набрав по телефону іншого чинушу, до якого потрібно підійти з питанням, що мене цікавило.

Не думайте, що zars такий наївний і самолюбивий, щоб гордитися із свого вчинку. Повністю усвідомлюю, що цього держслужбовця так виховати не можливо. Те канцелярське чудо з райдержадміністрації просто злякалося. Він тупо сприйняв мене за людину зі зв’язками або за кума-свата-брата більш крутішого чинуші. Бо прості люди не мали б (на думку держслужбовця) так впевнено себе почувати в розмові.

Чи може бути інший варіант поведінки із можновладцем у наших реаліях? Впевнений, що НІ! Їх усіх потрібно сходу присаджувати на місце і то так, щоб дупа від страху пітніла. Не виходить – йти вище, писати скарги, гнобити перед іншими контролюючими органами. Бо та система адміністрування, що сформована в Україні розуміє тільки силу і хамство.

Якщо ж нам вдасться ці поняття (силу і хамство) підмінити для чиновника нашою впевненістю у собі та послідовним напором без думки про відступ, то, як мінімум, досягнемо успіху для себе, як максимум – підготуємо добрий морально-психологічний грунт для ламання ідіотів від влади.

Зрештою до них мусить дійти, що простий громадянин-годувальних усіх тих рай-, облдержадміністрацій, судів, прокуратури, ментів має мати повагу на рівні господаря країни.

Та то просто зло бере, що вони жирують за наші гроші. Гроші, які самі ж забирають з наших зарплат. Для прикладу. Згідно Держбюджету на 2013 рік на утримання тільки Верховної Ради України передбачено 936 мільйонів гривень, з них 90 мільйонів виділено на санаторно-курортне лікування депутатів (тобто 200 тис. гривень на кожну пихату морду). Якщо розділити те, що лишається на 365 днів, то виходить, що один день існування законодавчого органу держави громадянам обходиться у чуть менше, ніж у 2,5 мільйони (!) гривень.

Ну не обнагліли, га?!!!

Та вони мені в ноги мають падати за те, що я їм так жирувати дозволяю.

Питання тільки: а нафіга я це дозволяю?…

Автор статті: zars.