Світ – театр, а ми – у ньому актори. Ця філософська алегорія є відомою. Треба погодитися, що суспільна поведінка є, справді, театралізованою. Грою є все: поведінка людини на роботі, часто стосунки серед друзів і знайомих, грою є інтим та вживання їжі. Гра не передбачає відвертої і щиро-природньої поведінки людини. Це довів ще оригінал З. Фрейд, коли писав про постійну боротьбу „Его” (внутрішньої людської моралі) з „Суперего” (суспільно сформованими правилами). Включав філософ у цю схему боротьби і фізіологічну складову людини – „Лібідо”.

За Фрейдом все-таки „Лібідо” і формує основу поведінки людини. Тому і живемо у театрі, бо не можемо підкоритися „Его” і „Суперего”. Найцікавішими виставами нашого суспільства є політична сцена. Суспільні норми політиками не враховуються взагалі. Усе у їхній діяльності підпорядковане виключно власній (часто спотвореній) моралі і фізіологічним примхам. Відповідно маємо справжній театр абсурду.

Ігноруючи політичних „народних артистів” від влади, хотілося б висловити кілька суб’єктивних сентенцій про опозицію у Верховній Раді.

Щиро вірив, що навіть без абсолютної більшості борцям за трудовий люд український вдасться зробити певні позитиви. Була надія на мудрість і політичну волю особливо «Свободи». Вірилось у Європейськість Кличка. Хотілося бачити порядність окремих політиків від БЮТу.

Вірив, хотілося, була надія…

Усе на що здатна опозиція на данному етапі – це тетральні гастролі окремих «корифеїв» містами України під назвою «Вставай Україно». Україна просто походила на ці гастролі як на дармові вистави. Єфект, нажаль, нульовий. Ні якісної гри акторів, ні потужних овацій від глядачів. Гастролі виглядали на комерційні і зовсім не вплинули на уми людей. Нажаль.

Якщо ж говорити про єдність опозиції, то вона (єдність) теж сумнівна. Занадто вже багато є протиріч між лідерами та ідеологією партій. Тому тріумвірат Тягнибока, Кличка, Яценюка скоріше нагадує російського криловського лебедя, рака і щуку, ніж казкового трьохголового Змія-Горинича, що здатний синхронно палити вогневим диханням по землі-матінці. І українського політичного Котигорошка чи Кожум’яки не маємо, які б могли шипованою булавою бахнути в чоло погані (знову нажаль…).

Театр у політиці відірваний від життя. Це реалії. Ніхто не спирається на історично суспільно-сформовану традицію, людський морально-релігійний позитив. Кожен із політиків-акторів дбає тільки про власні гонорари.

…Скоро травневі вихідні. Усі думають про відпочинок. У театрі антракт. Антракт відомої нам усім п’єси. Нових постановок скоро не буде. Нажаль…