Рівно три роки минуло, коли Ігор Воробус востаннє бував на Тростяні.

Чому так довго я не катався на горі у Славську? Причин є багато. Це і відсутність компанії (не кожен хоче їхати на «дикі» траси), поїздки на інші курорти (останнім часом віддавав перевагу Буковелю) й фінансова сторона.

Все-таки, зараз з власної кишені треба викласти близько тисячі гривень щоб покататися тут.

Тим не менше, зірки зійшлися так, що вчора, 26 січня, я таки вибрався на Тростян. Спершу планували їхати потягом, але хороший приятель переконав взяти авто. Як у воду дивився, адже по приїзді у Славське нам сказали, що електричку на вихідних скасували.

Як так може бути – це вже тема іншої публікації.

Що було далі? Пішли у прокат. Він зараз вартує 120 гривень. Далі швидко зібралися, попили чаю і сіли у «бобік», який завіз нас на центральний бугель. До речі, «бобік» зараз вартує 60-ть гривень з людини в одну сторону.

Звісно, що я згадав молодість як нас колись везли ці бобіки вверх. Зараз було не так цікаво, але екстрим трохи відчули.

Декілька хвилин і ми біля центрального бугеля. Денний абонемент вартує 570-ть гривень + 30 ще треба заплатити за картку. До слова, ваш автор цього разу вимагав у касі чек. Нема чого наживатися і ховати гроші собі в кишеню. Нехай курорт розвивається.

З організаційними моментами було завершено й нарешті я почав насолоджуватися катанням. Вчора на Тростяні була справжня казка, а не катання. Дуже багато снігу, горбів по мінімуму, працювали всі витяги.

Щоправда, через ліс їхав не часто, адже треба мати широкі лижі, а не звичайні карви. Що запам’яталося, так це спуск на Захід. Люблю розігнатися з самої вершини й спуститися до самого низу. Але, і тут треба бути акуратним. Де, а на Нижньому заході та на Півночі вчора було дуже багато людей. Це ж не справа стояти по пів години у черзі.

Тому, в якийсь період я переїхав на центральний бугель. Їх вчора запускали не один, а два.

Звичайно, що після обіду я вже втомився й почав падати значно частіше. Ноги вже були не ті.

Що ще запам’яталося, так це обід біля витягу «Північ». Висловлюю подяку пані Любі за смачний глінтвейн та грибну юшку. Обов’язково до вас завітаємо ще.

Ну, і насамкінець, кілька слів про моїх друзів-лижників. Володя ще ніколи не катався на лижах і саме на Тростян він розпочав свій лижний шлях. Спершу часто падав, але під кінець дня навчився їздити.

Ярема теж боявся Тростяну, але вже сьогодні він написав мені що обов’язково приїде сюди ще.

Було круто….

Автор статті: Vorobus.