Попивши води біля джерела та відпочивши хвилин зо п’ятнадцять, Ігор Воробус і компанія попрямували далі. Ліс завершувався й ми потрохи виходили на хребет Пікуя.
Істотно похолодало, а на хребті нашу групу зустрів шквальний вітер і туман. Довелося якнайшвидше одягатися в штани, брати на голову шапку й прямувати до вершини. Інколи складалося таке враження, що на Пікую нас чекає сніг, настільки поганою була погода.
Проте, люди, які йшли зверху розвіяли наші домисли. Снігом і не пахло, єдине, що треба було, так це дійсно одягти теплий одяг.
Був здивований, що дорога на вершину по зеленому маркеру минула настільки швидко. Воробус і компанія зайшли за менш чим дві години.
Пікуй зустрів нас туманом і холодом. Спершу зробити фото було практично неможливо, настільки сильним був вітруган. Дехто із туристів, які окрім нас були там, швидко втікали вниз.
Ми ж вирішили почекати й згодом не пожаліли. Поки Воробус і ко- їли, хмари розійшлися, виглянуло сонечко й ми змогли насолодитися класними краєвидами з гори Пікуй.
До слова, про статую Ісуса Христа, яку нещодавно тут встановили. Вона стоїть, за дві зими збереглася у достатньо хорошому стані. Плюс до цього всього тут встановили меморіальну дошку із прізвищами ГЕРОЇВ України.
Ще хвилин п’ятнадцять і наша група почала спуск до села Біласовиця. На цей раз вирішили повертатися не зеленим, а червоним маршрутом. Він був дуже знайомим вашому автору. Хоча, один із моїх приятелів сказав, що добре що ми не робили підйом саме тут.
Ігор Воробус на це все відповів, що це все відносно. Тричі йшов цією дорогою і наче все гаразд.
Спуск по червоному маршруту був важким. Дорога «вбита» туристами, де-не-де є болото й набридливий жереп. Хоча, з іншого боку ми знайшли класне місце для посиденьок.
Так, води там нема й близько, але ж які краєвиди вимальовуються і куча дров.
Посиденьки біля вогню були класними, але треба було йти далі аби встигнути на блаблакар. Вперше вертався з гір завдяки цій системі й залишився задоволеним.
Водій приїхав вчасно, взяв трохи більше грошей чим водій автобуса, яким ми їхали туди, але й заїхали ми до Львова за менше чим дві години.
До слова, по дорозі травму ноги отримав один із членів нашої команди. Хлопчина погано встав на ногу й добре, що він на своїх рідних зумів дійти до пункту призначення.
Ось таким у нас вийшов похід на гору Пікуй.
Якщо хтось думає, що це завершення сезону, то ви помиляєтеся. Це лише початок.
Автор статті: Vorobus.
Написати коментар