Трохи пройдуся по вчорашньому матчу між Португалією та Казахстаном. У мене були заготовлені деякі думки, котрі стосувалися цих команд. Скажу точніше – на перемогу кожної з команд був заготовлений свій невеличкий текст. Але хочеться трохи сказати про збірну Казахстану.

Якби вчора перемогла збірна Казахстану, то я би написав, що це не тільки досягнення всього казахстанського футзалу. Це була би вершина тієї роботи, яка була зроблена протягом крайніх років десь десяти – ще за часів першого тріумфу «Кайрата» в Кубку УЄФА. І я скажу більше – це почалося з покоління Дінмухабета Сулейменова, Серіка Жаманкулова, Олександра Довганя та Миколи Пенгріна. І ця робота продовжується зараз, коли вже грають нові зірки казахстанського футзалу – Біржан Оразов, Даурен Турсагулов, Альберт Акбаликов, Даурен Нургожин. Я не згадую про натуралізованих бразильців – Ігіту, Тайнана, Дугласа та Лео, який через травму не поїхав на цей чемпіонат світу. Але ні в якому разі я не зменшую їх вплив на гру збірної Казахстану, тому що нинішні гравці збірної Казахстану досягли свого рівня, граючи поруч з такими майстрами. До того ж, не будемо забувати про внесок тренерського штабу збірної Казахстану. І тут я спочатку згадаю Какау, який заклав фундамент цієї команди. А вже Кака, разом зі своїм помічником, нашим Сергієм Корідзе, почав прививати їй психологію переможців. І це зараз дає свої плоди.

До того ж, я не можу не згадати про чемпіонат Казахстану, який поступово стає більш цікавим. Так, там є явний гегемон – «Кайрат», який поки що непорушний на троні. Але підтягуються інші команди, які поки що борються лише за другу путівку до Ліги чемпіонів. Кілька разів її здобував «Актобе», у цьому сезоні її здобув «Атирау». І повірте мені – незабаром ці згадані команди складатимуть серйозну конкуренцію «Кайрату». А якщо у професіональний футзал повернеться «Тулпар», який завжди славився своїми вихованцями, то від цього виграють усі. Але для того, щоб повернувся «Тулпар» (повірте – у Казахстані багато хто цього хоче!), потрібно, щоб у структуру цієї команди повернувся Аміржан Муканов, який зараз працює у Киргизстані. До речі, Ігіта розпочинав свій шлях у казахстанському футзалі саме граючи за «Тулпар».

До речі, про вихованців. Також потрібно згадати про те, що вже дуже активно у Казахстані працюють дитячі футзальні школи. Зокрема, вихованці Академії «Кайрата» вже дебютують на високому рівні (згадайте, як блискуче провів матчі «Фіналу восьми» Ліги чемпіонів Нарун Серіков, у якого нещодавно був день народження!). Так що, не думайте, що у Казахстані працюють лише над натуралізацією бразильців. Там працюють і на перспективу. Тому, якщо за кілька років Казахстан проб’ється до фінальної частини Євро (U-19), то цьому не варто дивуватися.

До чого я веду цю розмову? Ні, не думайте, що я агітую натуралізувати якогось бразильця, як це робилося у збірній України з футболу (та там не тільки бразильців натуралізовували – свого часу була подібна ситуація з представниками однієї сусідньої країни). Я веду до того, що наразі у Казахстані футзал за популярністю поступається лише хокею (а подекуди і випереджає хокей за темпами зростання популярності). А на якому місці за популярністю футзал у нас? Чомусь іноді мені здається, що навіть якби збірна України виграла Євро-2001 та Євро-2003, то це не додало би йому популярності. Хоча тут можна посперечатись, бо свого часу у Вищій лізі чемпіонату України грали шістнадцять команд. Зараз у PARIMATCH Екстра-лізі грають дев’ять команд. Тобто – майже вдвічі менше. Хоча бувало і таке, що в Екстра-лізі грали сім команд. Але парадокс був у тому, що тоді кожний матч не був ні для кого легкою прогулянкою, навіть якщо грали тільки сім колективів – про шістнадцять я мовчу, бо там були свої заруби. Зараз ми іноді такі матчі бачимо, коли одна команда явно переважає іншу. Безумовно, у чемпіонаті Казахстану, про який я писав вище, такі поєдинки теж є. Але останнім часом їх стає менше. Щоправда, і у нас таких матчів насправді небагато, проте подекуди результати ігор розчаровують. Зрозуміло, що війна на сході України боляче вдарила і по розвитку українського футзалу. Я вже неодноразово наголошував на тому, що через війну на сході України ми втратили два хороших покоління з класним потенціалом, адже приблизно 80 % дуже перспективного покоління 1997-1999 р. н. та 2000-2001 р. н. знаходилося саме на Донеччині та Луганщині. І це покоління ми, на жаль, не повернемо. Проте, є шанси зберегти та розвивати наступні покоління. А разом з ними – розвивати і клуби. А будуть сильні клуби – буде і сильна збірна, яка зможе повернути собі втрачені позиції у рейтингу, а разом з тим – боротися за те, щоб посунути Казахстан з топ-четвірки рейтингу, адже саме чотири перші команди рейтингу європейських збірних мають право представити у Лізі чемпіонів дві команди. Іспанію, Португалію та Росію ми навряд чи посунемо. А як щодо Казахстану? Звичайно, для цього спочатку випередити найближчих конкурентів – Азербайджан, Хорватію та Італію. Щоб було зрозуміло – додаємо рейтинг європейських футзальних збірних станом на 1 жовтня (тобто, навіть ще не станом на кінець чемпіонату світу, який завершиться 3 жовтня). А точніше – додамо першу двадцятку.

Далі буде…

Автор статті: Terentyev.