Продовжуємо підводити підсумки турніру в Литві для футзальної збірної України.

По тренерських рішеннях.

Звісно, такі представницькі турніри – хороший час для того, щоб поекспериментувати. Чи були ті експерименти зі складом та четвірками вдалими – вирішувати головному тренеру. Але автор цього матеріалу здивувався двом моментам. Перший – це те, що Ярослав Лебідь та Даниїл Абакшин грали переважно у різних четвірках. Хоча вже багато хто звик бачити цих двох гравців у одній четвірці. Скільки користі вони принесли, граючи разом у команді Харківського Національного університету ім. В. Каразіна, «Урагані» та збірній України. Особливо тут, мабуть, потрібно виділити взаємодію цих двох гравців на Євро-2022. І скажу чесно: по ходу турніру (особливо у матчі з французами) вихід цієї зв’язки дуже напрошувався.

Ще одне несподіване рішення – це вихід Миколи Микитюка в одній з четвірок фактично у якості «стовпа», оскільки на позиції захисника у його квартеті грав Семенченко. І це при тому, що на турнір поїхали троє номінальних «стовпів» – Жук, Абакшин та Фаренюк. Та й у Чернявського досвід гри на цій позиції також є. Але парадокс полягає в тому, що Микитюк грав на «стовпа» у різних поєднаннях. Зокрема, у грі проти Литви Микола грав переважно у четвірці з Семенченком, Мельником та Зваричем, і цей квартет, до речі, непогано працював на майданчику. У матчі з Бразилією Микитюк спочатку виходив разом з колишніми одноклубниками по «Урагану» – Шотурмою, Корсуном та Шведом. А вже потім, по ходу поєдинку, коли було зрозуміло, що навряд чи українцям щось світить у матчі з Бразилією, Олександр Косенко почав трохи експериментувати з поєднаннями, але ми беремо за основу ту «ланку», яка виходила з початку гри. А в поєдинку з Францією Микитюк грав у четвірці з Педяшем, Лебедем та Чернявським. Тобто, в усіх трьох матчах український легіонер «Кордоби Патрімоніо» пограв у різних четвірках на незвичній для себе позиції. Швидше за все, це був експеримент, хоча автору цього тексту вже доводилося бачити, у молодіжній збірній України попереднього скликання, коли Ігор Москвичов був змушений використовувати на позиції «стовпа» одного з номінальних захисників – Скибчика або Тютюрая. Але у Олександра Косенка це було не вимушене рішення, а експериментальне, яке, в принципі, має право на існування. Але знову ж таки – вибір на позицію «стовпа» у Олександра Косенка є. А переведення туди Микитюка – це, швидше за все, награвання «пожежного» варіанту, який може знадобитись у матчах на футзальних паркетах Узбекистану.

По воротарях.

Взагалі-то, український футзал завжди славився своїми класними воротарями. Ще за часів Олега Зозулі, який був основним кіпером збірної України на дебютному для неї чемпіонаті світу – 1996 в Іспанії. І ті голкіпери, які були викликані на цей збір, насправді є воротарями дуже пристойного рівня. Однак, на жаль, кожен з них на турнірі у Литві припустився результативних помилок.

Мабуть, помилки Савенка, після яких Феліпе Валеріо двічі «розписався» у воротах «синьо-жовтих», ще довго будуть приходити у нічних жахіттях не тільки голкіперу «Урагану», а і багатьом українським любителям футзалу. Чому такі помилки сталися? Є версія, що збірна Бразилії ретельно розбирала гру українських воротарів, і хто якою ногою більше працює. Тому, у двох випадках, коли Феліпе Валеріо забивав після помилок Савенка, він свідомо йшов на воротаря, знаючи, що він зіграє саме так. Що було далі – всі пам’ятають. Парадокс у тому, що гра ногами – одна з найсильніших сторін Савенка (так само, як і Сухова). Автор цього матеріалу дуже добре пам’ятає, як Савенко підключався до атак у якості п’ятого польового гравця ще за часів виступів у «ЛТК».

Не обійшлось без помилки й у згаданого трохи вище Сухова. Мова йде, перш, за все, про гол, після якого рахунок став 5:0. Вочевидь, Сухов хотів «прочитати» напрямок польоту м’яча та перехопити його, але не розрахував траєкторію польоту «снаряду». А вже потім Річард зробив свою справу. Щоправда, навряд чи треба вішати всіх собак на Сухова (йому від деяких уболівальників свого часу дуже сильно дісталося за 2:7 від Хорватії у Запоріжжі. – А. Т.). Тут ще треба спитати у польових гравців – чому у двох епізодах Річард не був накритий? Річард просто скористався вседозволенністю та тим, що його ніхто не накривав. Хоча це, на жаль, не перекриває того факту, що Сухов теж помилився в цих епізодах.

Якщо казати про Гуйвана, то явно не такого дебюту за національну збірну очікував Микола. У дебютному для себе поєдинку він пропустив зі штрафного. Можливо, Гуйван обрав неправильну позицію. А, можливо, не зовсім правильно вишикував «стінку», інакше Загурскас її навряд чи прошив би. Чи потрібно було міняти тоді Гуйвана та повертати Сухова? Є всі підстави вважати, що ні. Чому? Тому що це б’є по психології, особливо якщо це стосується молодого воротаря, який вперше зіграв за національну. При тому, що він ще встиг запам’ятатися і «сейвами» – як у грі з Литвою, так і у матчі з Францією. Чи міг Гуйван виручити у тих епізодах, коли він пропускав у грі з французами? Можливо. Але з іншого боку – французька команда фактично ідеально двічі розіграла зайвого гравця. Чи потрібно було після цього міняти Гуйвана та повертати Савенка? Можливо, якщо тільки сам Микола попросив заміну (судячи з тих кадрів, які були під час трансляції, голкіпер «Аврори» був незадоволений своєю грою. – А. Т.).

Чи було це рішення Олександра Косенка? Можливо. І якщо так, то на це було дві причини. Перша – щоб Гуйван не «поплив» психологічно. Друга – можливо, після цих двох голів від французів Косенко вирішив повернути Савенка, який, за рахунок свого досвіду, мав би повернути спокій у гру збірної України. До того ж, немає сумнівів у тому, що у Юрія було бажання довести, що помилки у матчі з Бразилією були випадковістю. Однак, як ми вже знаємо, повернути спокій у гру «синьо-жовтих» не вийшло.

Тим не менш, перед чемпіонатом світу у тренера збірної України по роботі з воротарями Владислава Корнєєва буде достатньо часу, щоб проаналізувати дії своїх підопічних та зробити так, щоб вже на «мундіалі» воротарських помилок від українських голкіперів не було.

На майбутнє.

Говорити про майбутнє наразі, мабуть, зарано. Навряд чи Олександр Косенко буде влаштовувати якусь кадрову революцію. Вочевидь, нинішній склад збірної України десь на 90 % сформований з тих гравців, яких ми, швидше за все, побачимо на ЧС-2024. Можливо, будуть мінімальні зміни, якщо порівнювати з турніром у Йонаві. Зокрема, тримаємо у голові, що на турнір у Йонаві не був викликаний Кирило Ципун, який, швидше за все, стане основним воротарем нашої збірної на «мундіалі». Що стосується польових гравців, то залишається лише сподіватись, що травма у Семенченка не буде серйозною, і він встигне відновитися до чемпіонату світу. Окрім того, хочеться вірити, що Олександр Косенко зробив правильні висновки з цього турніру. Він побачив, що може працювати, а що – ні. Але про старі та перевірені зв’язки теж не варто забувати. Вони можуть стати у нагоді вже на матчах чемпіонату світу. А ми будемо чекати на жеребкування 26 травня, а потім – і на сам «мундіаль» в Узбекистані.

Автор статті: Terentyev.