13.05.2025 р. 
Воробус знову згадує свого колегу – шеф-редактора футзального порталу «5х5» Артема Терентьєва, який не тільки пише добре про футзал, а й вміє творити вірші. Ось декілька нових від нього.
Далі цитуємо Артема:
Вірш «Коли йде на вулиці дощ» – це мій своєрідний фідбек на моє ж таки особисте життя. Що цікаво: цей вірш я почав писати по дорозі на заняття з танго, яке проходило на Лівому березі. А дописав його вже у кав’ярні, де разом з моїми друзями по танго-школі, у якій я наразі займаюсь, відпочивали після заняття. Я його, до речі, тоді ж і прочитав. Тобто, мої танго-друзі були першими, хто почув цей вірш.
«Коли йде на вулиці дощ» (08.04.2025., Київ)
Коли йде на вулиці дощ.
І нічого по собі не залишає,
Коли йде на вулиці дощ.
І нічого не скаже перед прощанням,
Коли йде на вулиці дощ.
А ти знову її проводиш мовчанням,
Коли йде на вулиці дощ.
Ти чекатимеш її знов до світанку,
Коли йде на вулиці дощ.
І ти знову її покличеш на ґанку,
Коли йде на вулиці дощ.
І ти віриш у її повернення знов,
Коли йде на вулиці дощ.
І ти віриш у те, що ще буде любов,
Коли йде на вулиці дощ.
А вона знову десь самотньо блукає,
Коли йде на вулиці дощ.
А вона знову своє щастя шукає,
Коли йде на вулиці дощ.
Та колись її крик до тебе узветься,
Коли йде на вулиці дощ.
І до тебе колись вона повернЕться,
Коли йде на вулиці дощ.
Вірш «Вогняне небо Донбасу» я насправді почав писати ще у листопаді, коли повернувся додому зі служби на реабілітацію. Перші два куплети написав, а ось далі продовження не було. І ось нещодавно я таки зміг додумав ще один куплет. Коли я показав цей вірш своїй першій головній редакторці, вона спитала: «Це пісня?», а я відповів: «Ні, це вірш». А мама, коли прочинала готову версію цього вірша, сказала, що він реально може стати однією з нових пісень гурту «Тінь Сонця», тому що він, на думку моєї мами, написаний у трохи схожій манері, як у Сергія Василюка. На що я сказав: «Якщо Сергієві Василюку цей вірш буде цікавий, я буду тільки радий».
«Вогняне небо Донбасу» (07.05.2025., Київ)
Знов тривожні секунди, бо ворог не спить.
В одну мить кудись знову пропав нічний сон.
Знову ціною в життя стає кожна мить.
Знову небо Донбасу горить у вогні.
Знову КАБами ворог стріляє по нас.
Знову гартуємо ми себе в цій борні.
Знов рятуємось, у смерті вигравши час.
Ворога перемогти судилося нам.
Ми підемо вперед, коли прийде наш час.
Ми помолимося нашим рідним богам,
Аби вогняне небо Донбасу прикрило всіх нас.
«Мірада» (13.05.2025., Київ)
Коли я вже мав намір додому піти,
Ти своїм поглядом мене зупинила,
Мене змусивши поглядом відповісти.
Цей твій погляд був трохи ніжний, звабливий.
Він миттєво до танцю мене поманив.
Цей твій погляд був навіть трохи грайливий,
І він миттю усі мої плани змінив.
Через мить вже у ронді ми танцювали,
Дуркували та навіть трохи літали,
Одне одному ніжність ми дарували
Та уваги на інших теж не звертали.
Для обох ця танда була як розрада,
Але скоро, на жаль, вона закінчилась.
Та твоя ніжна та зваблива «мірада»
Назавжди в моїх спогадах залишилась.
Фото: Ольга Йовенко
Автор статті: Vorobus.
Написати коментар