Нарешті наступили вихідні, а це означає, що можна як слід відпочити від трудових буднів. Все лише розпочинається. Мова іде про літо.

Дивився на прогноз погоди, так от він на суботу та неділю досить таки сприятливий. Тому, не те що можна, а треба кудись їхати. Як варіант, похід в гори.

Ваш автор у зв’язку з поганим самопочуттям, на жаль, цього разу залишається вдома. Проте, це не означає, що не буде нових цікавих публікацій на блозі.

Якраз навпаки, настав час розповісти про чергову подорож Воробус і компанії.

Минулих вихідних ми їздили в Сколе з метою не лише погуляти, а й піднятися на вершину Ключ.

Хто уважно слідкує за нашим блогом, той знає, що минулого року я вже тут був. Чого не скажеш про моїх друзів, для яких похід в гори був як ковток свіжого повітря.

На цей раз вирішили їхати не автомобілі, а потягом Львів-Мукачево. Приколи там були ще ті. Людей то у вагоні було не багато, але те, які люди з нами їхали це треба було бачити.

Один розложився на сидіннях та їв гречку з помідорами, потім зняв взуття і ліг спати прямо на лавці. Десь так само зробила й «дівчина» років так 60-ти (так про неї сказала провідник), яка спершу лежала, а потім почала хропіти.

Добре, що їхали ми не довго й близько 9 години ранку були вже у Сколе. Вийшовши з вагону побачили, що погода надворі була чудовою й все сприяло хорошому відпочинку.

Але, так здавалося лише на перший погляд. Згодом буде й дощ, але це буде потім, а поки докупивши продукти, які забули купити ще у Львові компанія із 4-ох чоловік вирушила у напрямку водоспаду Кам’янка.

Саме його ми мали відвідати по дорозі на вершину Ключ. Вже йшовши по дорозі до водоспаду побачив, що в минулі дні тут падали дощі, адже багато де було багато калюж, а де-не-де можна було вступити й в болото.

Водоспад Кам’янка вразив своєю водою. У цьому місці бував неодноразово, але признаюся чесно, такої великої кількості води тут ще не бачив. Вода прямо таки била зверху.

Хмари почали насуватися й за мить вже накрапав дощ…

Незважаючи на таку погоду, туристів біля цього дива природи було не мало.

Воробус і компанія довго думати не стали й попрямували далі – у напрямку гори Ключ. Хоча, по дорозі зустрічали багато місцевих продавців, які пропонували зайти на шашлик, випити сто грам і так далі.

Час невблаганно минав, тому треба було йти далі. Звісно, якщо ми хотіли вернутися додому.

Дощ не припинявся, робимо зупинку в одній із колиб, попили чай і далі в дорогу…

Пригоди лише розпочиналися….

Автор статті: Vorobus.