facebook

Один день життя Ігоря Воробуса у Сваляві

Свалява та Воробус

Останній робочий день перед тривалими вихідними розпочався й вже зараз розумію, що він має бути цікавим.

Перед тим, як почати працювати, отримуйте чергову порцію публікацій.

Перше про що розповім, так це про місто Свалява на Закарпатті, в якому мені вчора вдалося побувати. Раніше бував тут проїздом, але так, щоб погуляти, то не мав змоги. Нарешті така нагода випала.

Розпочалися мої пригоди ще зранку, коли сів у потяг Лисичанськ-Ужгород. Перше враження – спека у плацкартному вагоні неймовірна. Та й їдуть там різні люди. Добре, що обійшлося без ексцесів. Якщо чесно, то поставив собі за мету уникати серйозних компаній. Тому, цілу дорогу спав. Найцікавіше стало коли ми в’їхали у гори. Ці тунелі – це щось.

Майже чотири години і я на місці. Біля виходу з вагону мене одразу ж зустрічають чоловіки, які пропоную за символічну ціну доїхати з одного місця призначення в інше. Звичайно, що відмовляюся, адже нікуди не поспішав. Хочеться пройти пішки.

Починає заважати спека. Вчора у Сваляві було близько 35-ти градусів з позначкою «+». Рятуюся завдяки кондиціонерам у супермаркетах. До слова, перше враження, яке склалося від Сваляви, що я потрапив у 80-ті роки. Дорога у ямах, вивіски гастрономів. Це взагалі то 21 століття?

Заходжу на ринок, у магазини. Ціни тут дуже дешеві. Я щось не знаю чи у Львові можна купити джинси за 300 гривень? Одяг – це добре, але де ж поїсти?

Звичайно, що на вокзалі я не ризикую «гамати», а шукаю щось краще. Язик до Києва доведе. Пробую питатися місцевих. Жінка з іменем Софія рекомендує піти у місцевий технікум. Там зараз триває навчання студентів, то ж працює місцева їдальня.

Ціни вразили. Суп, картопля, котлета, салат та компот вартували для мене 50 гривень. Поїв, а, отже, можна піти прогулятися. Знаходжу старовинний дуб, центральну вулицю Головну, на якій вже пахне не 80-ими, а кінцем дев’яностих. Тут є багато магазинів, церква, суд, міська рада й навіть парк.

Звичайно, був би не повним відпочинок у Сваляві якби я не пішов на річку. Де ж її знайти? У центрі міста протікає Латориця, але вона виглядає дуже брудною. Знову питаю місцевих і вони мені радять піти покупатися у районі вокзалу.

Так і роблю, але під мостом зустрічаю велику кількість циганів. До речі, тут привіт людям, які їздять не миті у львівських маршрутках. Беріть приклад з циган, вони хоч і не гарно одягаються, але за власною гігієною слідкують.

Пройшовшит декілька сотень метрів знаходжу місця, де купається решта людей. Кайф. Відчув себе ніби в аквапарку.

Завершується день у Сваляві очікуванням потягу на місцевому вокзалі. Веселять бузьки, які зробили гніздо саме на дереві біля вокзалу. Бузьки, на відміну від людей, не образять. Навпаки, вони привертають увагу до себе.

А ще у Сваляві дуже не люблять кредитних карток, нема чіпсів, є затишний стадіончик і пам’ятники невідому кому.

Подорожуємо далі з Воробусом. Літо надворі, нема чого засиджуватися вдома.

Більше фото ТУТ




Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*