Відпустка завершилася, а спогади від неї є ще досі.

У сьогоднішній статті я розповім вам цікаву історію про місто Жмеринка, а саме як це проїзджати поїздом через нього.

Які приколи очікували мене на цій зупинці, що там продають та багато іншого читайте далі.

Для тих, хто не знає нічого про Жмеринку скажу, що це невеличке містечко у Вінницькій області.

Населення тут лише 35 тисяч мешканців. Мало? Та ясне діло, що мало, якщо порівняти його з майже мільйонним Львовом. Ну, Львів не зовсім мільйонний, але якщо понаїзджають студенти, то люду на вулиці багато.

Ой, я відійшов від теми. Так от, Жмеринка відома тим, що через неї їдуть багато поїздів. Ми як їхали в Сімферополь, то тут був прикол, не знаю чого ми приїхали у це місто, а потім їхали назад.

Поїзд тут стоїть довго, приблизно пів години. Цього достатньо, щоб прогулятися по перону, перекурити і навіть чогось прикупити у місцевого населення.

Коли сюди прибуває поїзд, то перше що впадає в очі – це велика кількість продавців, які тільки і чекають поки пасажири вийдуть з вагонів.

Виходиш на платформу і починаються слова на зразок: «Вареники, кому вареники, риба, пиво, фрукти» і так далі. Тільки бери гаманець і купляй все що захочеш.

Ви спитаєте чи продають тут горілку? Ясне діло що так, тільки треба знати у кого її купити. Бабці бігають від одного вагону до іншого. Адекват би сказав, що це все совок, але такі вже реалії нашого життя.

Скільки разів я їхав через Жмеринку, завжди там є бабці, які щось продають. Місто, як я вже писав, не величке, тому напевно більшість його населення щось продають.

Сподобався тут мені випадок із однією бабцею. Чолов’яга років так 40-ка вийшов на перон, каже дайте покуштувати вареники, жіночка дала і тут почалося.

Чоловік напевно був кухарем, бо він бабці розказав що в неї не так. Остання так засоромилася, що віддала йому ті вареники за значно зниженою ціною. 😀

Ваш автор собі теж прикупив продуктів, але захотів і хоч на мить вийти з вокзалу і глянути що там і до чого.

Коли я вийшов, то побачив жах. Тунель, яким треба спускатися у місто у жахливому стані. Все таке старе, що повіяло совком. Тут я не заперечую слова пана Антисовка.

Що можна тут ще виділити, так це пам’ятник 12 стільцям за переходом.

Все, на більше у мене часу не було.

Повертаюся я до вагону, на пероні вже спокійно, всі вже покупили що хотіли, аж тут бабця підібгає до мене і каже, цитую: «Синок, рибку у мене брав?» 😀 😀 😀

Наш поїзд через кілька хвилин рушив, але Жмеринку я згадував ще довго.

Автор статті: Vorobus.