Жив собі колись у далекій Монголії серйозний політичний діяч і завойовник Чінгісхан. Було це у другій половині ХІІ – початку ХІІІ століття. Про нього знає кожна освічена людина. Але мало кому відомо, що перед збройним походом у ті чи інші землі саме за Чінгісхана монголи вперше в історії воєн придумали таку річ, як військова розвідка.

Причому, збиралася інформація не тільки про боєздатність армій противника, але й про соціальні відносини у країні, особливо про ставлення населення до своїх володарів. І, навіть, якщо армії були слабкими, а народ лояльний до влади, Чінгісхан відмовлявся від завоювання.

У середньовічній Україні феодали розвідкою не страждали: зустрілися в полі – хто переміг, той і правий. А от козаки таку тактику використовували постійно. Гетьман Богдан Хмельницький перед походом проти польського завоювання прекрасно розумів незадоволення українців у Речі Посполитій і не помилився – народна підтримка гетьмана переросла у війну проти загарбника і відновила державність.

У ХХ столітті Адольф Алоїзович Гітлер перед тим як напасти на Йосифа Віссаріоновича Сталіна не стільки цікавився у своєї зовнішньої розвідки про кількість більшовицьких танків і літаків, а скільки репресовано політичної та військової еліти в радянській державі. Так, на 1939 рік Гітлеру донесли, що тільки в радянській Україні знищено 90 % керівників партапарату, а в червоній армії 90% командного складу, з них 40 % офіцерів вищого ешелону управління (полковників і генералів). От тоді Німеччина борзенько й напала на свого східного сусіда.

Аналізуючи минувшину починаєш боятися активістів зовнішніх розвідок іноземних держав, коли вони почнуть аналізувати стан справ у нашій неньці Україні. Деморалізована влада, хапуги-чиновники на місцях, бідні менти, загнані офісні працівники, зпролетаризовані робітники і селяни. Народ настільки не любить владу, що відверто її ігнорує, за будь-якими політичними перипетіями спостерігає, як за шоу про міліонерів.

Про боєздатність армії взагалі страшно навіть думу-гадати. Кількість особового складу зменшилась на стільки, що це стало найсуворішою державною таємницею. Спецпального для танків (старого зразка) майже немє, «кольчуги» виготовляємо тільки на продаж, маємо кілька стареньких пофарбованих МіГів і цілий один (!) підводний човен (і той заблокований у Чорному морі).

…І кому ми такі потрібні? Хто захоче бути нашим політичним чи військовим союзником?

Думаю відповідь на такий непатріотичний песимізм автора зможуть дати лише відвідувачі славного блогу Воробуса.

Закликаю до дискусії, панове. Адже ми – народ!