У нашій державі є незначна група населення, яка називається політиками. Про них ми постійно чуємо із усіх засобів масової інформації, обговорюємо і …тихо ненавидимо.

У нашому суспільстві немає громадянина, який би доброзичливо чи, тим більше, з повагою висловився про депутата, міністра, чиновника будь-якого рівня. Цікаво є те, що злість людська дійшла до межі не просто ненависті, а до прямих знущань і висміювань. І, якщо народ починає сміятися – це вже та межа, за якою тільки радикальні дії.

Ми то всі премся з тих хлопців, а вони не такі й вже примітивні, як виглядають. То як у тій фразі: „якою ж потрібно бути мудрою, щоб бути дурепою”.

Справді. То ми споглядаємо за клоуном з вилами. То нас може роздратувати вар’ят із серпом і молотом. І нічого з ними не можна вдіяти. Вони що хочуть, те й роблять з бюджетом, національними і моральними цінностями, безпекою країни.

А щоб нам усім було ще смішніше деколи починають між собою сваритися, битися і, навіть, кидати одне одного у в’язниці. Біда, що ми спостерігаємо за цими процесами і щиро віримо у нібито щирість тих конфліктів. Але депутатську зарплату усі вони отримують, напевно, в одному віконечку каси і до цієї „кормушечки” стоять чемно у черзі обговорюючи свої життєві питання: на якому острівці відпочивали у вихідні, як краще відтюнінгувати власний автомобіль, скільки грошей дати дітискові на нові бруліки чи годинника, якими екзотичними кущами саме у цей сезон варто обсадити кількагектарове подвір’ячко власного замку і тд.

А коли не вистачає власних коштів наші державотворці швиденько збігаються до зали засідань Верховної Ради, щоб проголосувати якийсь економічний закон, що дасть можливість знову їм же здерибанити бабки з держскарбниці.

А коли люди чимось незадоволені і виходять на демонстрації, зразу ж приймаються провокаційні закони, що яскраво ділять суспільство. То НАТО, то мова, то флот. То верховного московського попа впустять на дніпрові схили.

Настав час українському народові таки об’єднатися, усвідомити себе політичною нацією, вміти говорити шляхетною українською мовою. Потрібно навчитися бути такою монолітною силою, як наша уся партійна бюрократія (адже незалежно від кольору стягу, вони, таки, єдині).

І поки суспільство не об’єднається, доти політик жити окремішним від нас життям, при чому – набагато краще від нас і за наші ж гроші.

Єднаймося і все у нас буде добре.