Сьогодні потрібно починати мити вікна в хаті. Після зими вони трохи брудні. Дали вихідні – попрацюй в хаті – скоро Великдень.

Сьогодні і завтра є державним святом. (?). День міжнародної солідарності трудящих. Навіть львівські комуняки казали, що вийдуть на демонстрацію боротися з олігархами і буржуями, бо вони знущаються над трудящим людом. Добре б було, щоб демонстрація лівих починала свою ходу із заможних вулиць підкиївської Конча-Заспи, де проживають їх червоні лідери. Найбільше тішить хода у Києві на чолі з Пєтром Сєманєнкам, який аж розпинається від злості, критикуючи антинародний олігархат партії регіонів. А після мітингу сідає в дорожезну іномарку і їде до свого кількаповерхового «шалаша»-замку відпочити від достойно проведеної акції.

Відомий у народі «першотравень» бере свій початок з демократичних Сполучених Штатів Америки ХІХ століття. У цей день (1 травня) 1886 року негри (упс…, перепрошую – афроамериканці) міста Чикаго відмовились вийти до праці, вимагаючи запровадження певних стандартів соцпакету робітника, у тому числі встановлення 8-и годинного робочого дня. Власники підприємств викликали поліцію, яка й потовкла мітингарів. Багато людей потрапили до лікарень. На другий день всі чемненько працювали по своїх робочих місцях.

Про цю ситуацію трохи написала ліва (соціалістична) преса. З часом усе забулося. Потім європейські соціалісти-комуністи згадали чиказький виступ і вже у 1889 році на Конгресі ІІ Інтернаціоналу в Парижі закликали відзначати 1-е травня як день боротьби робітників з буржуями. Через рік більше як у десяти країнах Європи (Австро-Угорщині, Бельгії, Німеччині, Данії, Іспанії, Італії, Норвегії, Франції, Швеції) та США робітники великих міст відмовились вийти на роботу та пішли на демонстрації. Реально, це був великий успіх трудівників проти експлуататорів.

З утворенням тоталітарного СРСР правляча компартія використала цю дату, як елемент загравання з людиною праці та оголосила його вихідним. Мовляв, ми така вже «народна влада» і так любимо «трудящий люд», що оголошуємо аж два дні народним святом. І народ у ці дні мав не боротися з режимом комуністів, а з позитивними транспарантами марширувати колонами перед могилою-мавзолеєм непохованого донині «вождя світового пролетаріату». І на вождеві цьому стояли кілька поколінь комуністичного зажирілого партапарату (від Сталіна до Горбачова), а народ радісно йшов і вигукував гасла: «Мір, труд, май!»

Маємо вихідні до сьогодні. Це вже не свято усіх, бо значна частина українців таки люди нормальні і святкують ті дні, які закладені родинною, національною та християнською традицією. Є, правда, у нас і купа вар’ятів, що можуть привітатися на вулиці: «С празднічьком!». Але МАЙ з ними… Без клоунів скучно.

Піду вікна мити… і в хаті стане світліше.