Протиріччя в українському політичному таборі в переддень Першої світової війни були дуже на руку існуючій тоді владі. Для польських правлячих кіл проросійські тенденції москвофілів у дійсності були майже не шкідливі, бо на галицькому ґрунті під польським пануванням проросійська ідеологія не могла стати реальною культурною чи політичною силою. Справжньою політичною силою, що загрожувала полякам, був український національно-визвольний рух. І тому підтримка москвофілів у боротьбі з українськими партіями була дуже важливою для польських правлячих кіл щоб утримати владу в Галичині.

Яскравим прикладом союзу польських правих з москвофілами були вибори 1908 року до Галицького крайового сейму. Під час передвиборчої кампанії москвофіли йшли в одному блоці з польськими партіями, а своїх кандидатів висували тільки в тих виборчих округах, де були представники від українських народовців.

У результаті москвофілам вдалося вибороти від народовців аж десять депутатських мандатів. Від українського національно-визвольного руху до сейму було вибрано всього 13 депутатів. Результати сеймових виборів вкотре засвідчили про зраду національних інтересів з боку москвофільської партії.

Москвофільська діяльність серед галичан болюче відбилась на галицько-українських національних змаганнях. Чимраз більше поглиблювався поділ українського громадянства на два табори і через це боротьба з польським пануванням була послабленою. Роз’єднані русини не могли ніколи вибрати відповідну до своєї чисельності в Галичині кількість представників до австрійського парламенту й галицького сейму. І хоч австрійські закони надавали право й можливість боротися за власні національні інтереси, вибрані нечисленні українські посли в парламенті й у сеймі були досить слабою політичною силою й не могли як слід обстоювати права українців Галичини.

З початком першої світової війни російські царські війська у результаті Галицької військової операції 1914 року окуповують Галичину.

На фото: віце-президент Львова поляк Рутовський «передає» столицю Галичини російському імперському генералу Роде (жовтень 1914 року)

Їх брутальне ставлення до українського населення, винищення культурно-національних надбань нашого народу, репресії серед української політичної та духовної еліти (наприклад, арешт та вислання у Сибір митрополита А. Шептицького та професора М. Грушевського) змусило галицьку суспільну думку остаточно відмовитись від проросійських настроїв.

Галицьке москвофільство повністю скомпрометувало себе ідеологією етнічного братства з північним сусідом і більше ніколи не знаходило підтримки серед населення нашого краю.

Москвофільський рух в Галичині вже відійшов в історію. Хотілося б, щоб “москвофільство” багатьох сучасних українських політиків також стало історією для української держави.