Не дивлячись на роки переслідування та гоніння наша церква вистояла і залишилася справжньою духовною домівкою. Сьогодні ми поведемо мову про храм священномученика Йосафата. Як постав цей храм? Які таємниці зберігають його стіни? І напевно мало хто знає, що тут колись був костел святого Франциска Ассизького та монастир ордену капуцинів. Якраз про нього і піде мова.

У далекому 1709 році у Львові було засновано перший монастир Ордену Братів Менших Капуцинів. Поряд з ним повстав костел Непорочного зачаття Діви Марії (сьогодні тут функціонує церква Адвентистів сьомого дня). В далекі часи імператор Священної Римської Імперії Йосиф ІІ своїм декретом повелів закрити всі капуцинські монастирі, які функціонували в той час на українських землях.

Але наприкінці ХІХ століття у Львові з’явилися перші плани відновлення присутності ордену капуцинів. Ініціатором цієї акції став отець Едуард Подольський, настоятель храму св. Мартина, який знаходився в районі Підзамче. Щоб увіковічити цю подію львівський архієпископ Йосип Більчевський подарував монахам мікрорайон Замарстинів.

19 липня 1925 року було освячено наріжний камінь костелу св. Франциска Ассизського вже на існуючому фундаменті споруди. Лише через два роки було розпочато зведення стін монастирського будинку.

На той час місцева влада заявила, що затверджуватиме лише оригінальні проекти новобудов храмів з використанням сучасних стильових форм. Як виняток став лише капуцинський костел св. Франциска Ассизьського за проектом архітектора Яна Сас-Зубжицького.

Побудовано храм було лише з каменю та цегли, а всередині він був потинькований. Складався костел з трьох нав. З північної сторони до костелу було добудовано каплицю св. Антонія, яка була покрита банею з ліхтарем. В цьому приміщенні тепер знаходиться захристія храму священномученика Йосафата. З північно-західної сторони наріжника фасаду примикає восьмигранна невисока вежа із гвинтовими сходами, які ведуть на хори. Головний фасад споруди прикрашали монументальні фігури святих та пілястри. Але на превеликий жаль до наших днів не дійшла частина фресок храму, які були по-варварськи знищені в радянські часи.

Варто зазначити, що в костелі були три дзвони, які носили назви – Александер, Чеслав і Юзеф. Вже у 2008 році на місці знищеним було посвячено три нові дзвони, які дістали імена – Андрій, Гавриїл та Йосафат.

Восени 1930 року Божого костел св. Франциска Ассизського освятив архієпископ Болеслав Твардовський, у вівтарі храму можна було побачити образ св.Франциска.

У 1932-1933 роках поруч з костелом було добудовано парохіяльний дім. Зусиллями пароха було створено позичкову касу, бібліотеку та парохіяльний аматорський театр. У 1940-1941 роках будинок слугував гуртожитком для учнів школи садівників, а в 1941-1944 роках тут знаходилася кухня для бідних.

Навесні 1946 зусиллями радянської влади було ліквідовано монастир капуцинів, а його монахи були змушені покинути назавжди стіни монастиря. В приміщенні костелу було облаштовано фільмосховище, а сам монастир перетворили на житловий будинок. Колишній дім парохії досить добре зберігся, в останні роки тут знаходився філіал Центральної міської бібліотеки ім. Лесі Українки.

В часи розвалу Радянського Союзу на свято Покрови у 1990 році розпочалося відновлення духовної святині та почалася нова історія греко-католицької церкви священномученика Йосафата у Львові, а починаючи з 2011 року починається перебудова храму.

Першу Святу Літургію, на якій була присутня невелика кількість віруючих, відслужив отець Михайло Винницький, якому допомагали о. Олексій Хілінський та о. Василь Іванів. Храм було названо в честь священномученика Йосафата. Тут, на Замарстинові, колись була невеличка каплиця його імені, яка діяла до 1946 року.

Сама церква невелика, але монументальна всередині, своїм виглядом вона милує око гостей та жителів міста. Про колишніх капуцинів нагадує лише статуя монаха, що височіє на фасаді храму. Без присутності людей храм залишився би тільки пам’яткою архітектури, але є віруючі люди, які щоденно заповнюють приміщення храму.

Автор статті: Архіваріус.