Нещодавно на вустах у кожного поціновувача української літератури була лише одна розмова: Ліна Костенко у своїх “Записках українського самашедшого” розповіла про своє зовсім інше “я”, ту частинку глибокої свідомості, про яку, мабуть не здогадувався ніхто.

Всі ми звикли, що Ліна Василівна Костенко – українська письменниця – шестидесятниця, поетеса, Лауреат Шевченківської премії, премії Антоновичів та Петрарки. Деякі люди процитували б її чудові вірші, хтось розповів би про нелегке, проте дуже насичене життя поетеси: навчалась у Київському педагогічному інституті, а згодом – у Московському літературному інституті імені О.М. Горького, належала до плеяди шістидесятників ( рух, що створив новітні стилі в українській літературі, змусив творити щось нове, атипове, авангардне). Серед її найвідоміших творів – “Проміння землі”, “Вітрила”, “Мандрівки серця ”, “Над берегами вічної ріки”, “Маруся Чурай”, “Берестечко”, “Гіацинтове сонце”, “Записки українського самашедшого”, “Річка Геракліта”. Нещодавно Ліна Василівна змінила уявлення людей про свою творчість.

Неозброєним оком можна помітити, що мисткиня має багато поезій, та останній її роман показав, що у поетеси також є величезний талант до написання романів. Українці почали масово скуповувати “ Записки українського самашедшого” одразу після презентації роману. Цікавим виявився і стиль написання та самі думки пані Ліни щодо нашої державності та культури, зокрема.

Вартісна та надзвичайно не схожа на інші твори, книга розповість по події, що відбувалися десятиліття тому. Цікаво почитати і побачити погляд на ці історії життя нашої країни,вловлюючи при цьому якесь неймовірне трепетне ставлення головного героя до своєї сім`ї. Скажу більше, велика увага приділяється жінці – як найвищому ідеалу свого чоловіка. Читайте самі – не пошкодуєте!

Декілька найвідоміших цитат із “Записок…”:

1. “Дикі ми люди, нема в нас покуття, є інтер’єр, є побутова техніка, стелажі й картини, а ікону нема де поставити.”

2. “Люди, як правило, бачать світ у діапазоні своїх проблем. Ну, ще в радіусі родини, країни, свого фаху, своїх інтересів. А якщо подивитися на світ у комплексі різних подій і явищ, виникає зовсім інша картина. Бачиш критичну масу катастроф.”

3. “Тісно робиться на планеті, людство витісняє саме себе.”

4. “У нас на кожну проблему можна лягти й заснути. Прокинутись через сто років – а вона та сама.”

5. “ Інколи мені здається, що я не живу, а одбуваю життя. У нас всі так живуть. Сьогодні абияк, в надії, що завтра буде краще. А воно завтра та й завтра, і все уже позавчора. А життя як не було, так і нема.”

6. “У Ватикані у святого Петра украли ключі від раю. Пекло, я так розумію, не замкнене.”

7. “Коли факти розкидані у свідомості, то це лише факти. А коли їх звести докупи, це вже система.”

8. “Тобі важко любити розумну жінку, ти завжди боїшся впасти в її очах.”

9. “Розумію того дивака, який захопив свою дружину в заручниці. Я теж хотів би захопити її в заручниці, щоб вона була завжди моя.”

10. “Настає такий момент у житті , коли нічого вже не можеш виправити. Ні в стосунках, ні в обставинах, ні в самому собі.”

11. “Пристрасть – це натхнення тіла, а кохання – це натхнення душі. Тобі потрібен космос її очей.”

12. “Очевидно є люди, не талановиті до любові. І їх дедалі більше.”

13. “А великий рефері Час відраховує секунди, роки, століття… Життя – це жорстокий ринг.”

14. “Жінка – як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи.”

15. “Вона сильна і владна. Її характер скрутить кого завгодно. І водночас вона дуже ніжна. У неї чудесний овал обличчя. У неї пасмо волосся ніби завжди відкинуте вітром. У неї очі, які бувають лише у чаклунок, і не чорні, й не карі, а з оливковим полиском. Коли вона їх примружує – говорять стихії. Для зручності вона прикидається звичайною жінкою. Займається побутом, пише дисертацію, дозволяє себе любити по-земному. Але й чуттєвість її особлива, затамовано вибухова. Вона ніколи не каже, що кохає мене. Я це зчитую з її губ, з дотику, з магнітних бур ЇЇ тіла. Її треба вміти покликати, у неї все починається з очей.”

Автор статті: Anna Folk.