Як зазначила в одному із своїх коментарів наша активна читачка, дописувачка і просто файна дівчина – Ольга Vrubli, цитую: «ну й на теми потягнуло тебе Воробусе!».

І справді, останнім часом автор блогу пише щось таке аж вже надто цікаве і не подумайте що я поїхав мізками, це все маячня.

Просто хочу писати на різні теми, не лише ж спортом живе світ.

Чергову публікацію розпочну із того, коли скажу що нещодавно мені закортіло поїхати прогулятися на Личаківському цвинтарі. Щоб різного роду духи мене не вкрали взяв із собою колегу та й почимчикували.

Невже Воробусу нема де більше гуляти як на цвинтарі? Є, звісно що, а метою мого візиту на Личаків були відвідини пам’ятника Сергію Кузьмінському.

Хто це? Думаю шанувальники музики знають, що це колишній лідер відомого гурту 90-х під назвою – «Брати Гадюкіни».

Чому колишнього, а тому що у віці 46-ти років Сергій помер від хвороби яка досі невиліковна і має назву – рак. І от саме на Личаківському цвинтарі він і був похований.

Довгий час пам’ятника на могилі не було, але на початку жовтня його таки встановили і вийшло це досить ефектно.

Що ж, спробуємо знайти пам’ятник. Коли переглядав різного роду публікації про відкриття спершу подумав що пам’ятник знаходиться десь в районі Марсового поля. На щастя, колега мене навів на шлях істини і показав що це не так.

Насправді пам’ятник знаходиться на 49 полі, якщо бути точнішим недалеко від УГА або ще точнішим у районі польських «орлят».

Чим цікавий пам’ятник? Він – дзеркального з одного боку та іржавого з іншого. Посередині є такий собі отвір, зображений у вигляді птаха. Чому саме птаха? Бо він символізує свободу.

Дзеркальність дуже цікава. Ось коли Воробус пробував зробити фото для публікації, то вийшло так що я сфотографував і себе.

Цього дня на цвинтарі було не так багато людей як завжди. Причина? Мабуть дається взнаки зима, холодна погода та і що людям тут робити посеред робочого дня.

Чому я згадав про людей? Не буду кривити душею, творчість гурту «Брати Гадюкіни» мені подобається, і неодноразово я співав їхні пісні. Чого вартує лише пісня «Роксолана».

На мить захотілося заспівати прямо біля пам’ятника цю пісню, але колега порадив цього не робити. Все-таки, Воробус знаходиться не в оперному театрі, а на цвинтарі де спочивають тисячі душ. А турбувати їхній покій не по феншую.

Коли вже виходив із цвинтаря зауважив як дивним чином літав кульок. Мабуть це дух Сергія Кузьмінського прилетів глянути а хто ж то його прийшов провідати.

Насамкінець, щоб не було так сумно пропоную послухати одну із моїх улюблених пісень, яка має назву – «Роксолана»:

Автор статті: Vorobus.