Поети Полісся мають у віршах неймовірну внутрішню силу. Кожен із них писав про свою рідну місцину – землю, де вони народилися та зростали. Продовжуємо говорити про їх творчість. Сьогодні мова йтиметься про митця широкого дихання та відкритої душі – Михайла Дубова.

Михайло Дубов (1958-1991) – український поет, журналіст, людина високого польоту, високоосвічений та неймовірно теплий у своїх віршах. Народився у с. Красносілля Володимирецького району на Рівненщині.

Після закінчення школи працював у колгоспі, був муляром. Закінчив українське відділення філологічного факультету Рівненського педінституту. Викладав українську мову та літературу в Зеленівській восьмирічній школі Володимирецького району. З 1990 року працював кореспондентом газети «Рівне», очолював обласне літературне об’єднання. Серед його поетичних доробків: «Сонячний годинник» (1991), «Вербниця» (1991), «Довіра» (1998). В честь Михайла Дубова в Україні зародилася премія.

Життя поета виявилось дуже насиченим та яскравим. Його родичі згадують про те, що коли він вчився у Рівному, досить часто жалівся на те, що сумує за рідним селом. Поета спитали, чому ж не залишився у обласному центрі після навчання, на що він, не вагаючись, відповів, що його тягне до рідної землі. Поліська земля – це ліс, поле, чисте повітря, також поета дуже захоплювало збирати ягоди та гриби.

Про цю творчу людину відгукується іще один письменник Євген Шморгун: “Випало так, що вся творчість поета Михайла Дубова проходила на моїх очах – від перших віршів, які я рекомендував до друку в місцевій газеті, до останніх (на жаль, уже останніх!) творів. Людина йшла в Літературу чесно і талановито. Був вимогливим, дуже вимогливим до слова, ставився до нього зі священним трепетом, мав чітку громадянську позицію, не терпів фальші, кон’юнктури. І був тихим, скромним, абсолютно “непробивним”. Оті добірки, що з’являлися в республіканській періодиці, – це все турбота друзів, які любили Михайла і поважали його талант.

Та Чорнобильська коса підкосила його якраз на злеті. Він був палким пропагандистом рідного слова, Вчителем з великої літери. І жадібно навчався сам – не пропускав жодного засідання обласного літературного об’єднання, зі свого далекого поліського села дістаючись до Рівного з кількома пересадками, нерідко й літаком “кукурудзяником”. Недовгий час сам очолював обласне літоб’єднання, перейшовши в Рівне на журналістську роботу. Рівненська письменницька організація вже посмертно прийняла Михайла Дубова до Спілки письменників.” (Євген Шморгун)

У дуже ранньому віці поета не стало. Проте він живе у своїх віршах. До вашої уваги декілька яскравих його поезій.

Автор статті: Anna Folk.