Завжди приємно бачити серед блогерів не лише хлопців, а й дівчат, Свого часу Воробусу довелося натрапити на цікавий ресурс, який веде дівчина – Zarazko.

Саме сьогодні ми і поспілкуємося з нею у продовженні рубрики «Інтерв’ю».

– Отже, доброго дня, Zarazko, перше питання, яке я вам задам – це звідки такий нік (якщо це нік, звісно), що він означає і як вас насправді звати?

Насправді мене звуть Олександра, Zarazko – це мій нікнейм уже на протязі кількох років, а походить він від «компліменту» одного хлопця «Ну ти й зараза». Так і прижився.

– Як виникла ідея створити блог, за яких умов це сталося і як давно це було?

На WordPress блог я зареєструвала ще в 2012 році. Просто я трошки нереалізований журналіст, ще у випускному класі мала плани йти на факультет журналістики, але життя розпорядилось по-іншому, тому тепер свої потяги до написання чогось і про щось реалізую у блозі.

– Розкажіть нашим читачам, яка у вас тематика ресурсу: про що більше полюбляєте писати, чи є, так звані, рубрики і так далі?

На жаль, не можу визначити конкретної тематики свого блогу. Я пишу про те, що мене найбільше турбує у конкретний момент, про що думає голова і кричить душа. Адже для того, щоб щось написати, лишитись задоволеною написаним і ще й опублікувати – потрібне натхнення писати на конкретну тему. Якщо його немає – я видавлю із себе кілька рядків і на цьому все завершиться, і ці кілька рядків висітимуть у драфтах. Тому мій блог цілком і повністю залежить від моїх настроїв, переживань і відчуттів. Я не створювала блог для когось, я створювала його в першу чергу для себе, для того, щоб через деякий час повернутись до власних записів, проаналізувати себе і зробити певні висновки. І мені приємно, що є вузька аудиторія, якій це цікаво читати.

– Як часто ви спілкуєтеся із своїми чатами наживо і тут же питання, з ким із українських блогерів знайомі особисто?

Якщо говорити про мікроблог у твіттері, то багато з ким уже давно вийшли за рамки лише інтернет-спілкування. Безмежно вдячна твіттеру за всі ті цікаві знайомства і друзів, яких я маю. Якщо говорити про wordpress, то моє перше знайомство – це Оля Врублевська, яка мене регулярно надихає своїм життєвим прикладом (вона, мабуть, про це завжди здогадувалась :)).

Також серед особистих знайомств – Роман Голубовський та Андрій Лундяк.

– Українська блогосфера має майбутнє?

Звісно має. Наша блогосфера багата на цікавих та неординарних особистостей, яким є що сказати.

– Теми сайтів залишу в спокої, поговоримо про інше. Як ви вважаєте, як представник молоді, як і надалі буде розвиватися ситуація в нашій країні? Україна колись таки заживе нормально?

Насправді це доволі глобальне і дискусійне питання. Україна заживе нормально, якщо сама того захоче. Я маю на увазі зараз кожного українця окремо. Кажуть, говорити правду в часи тотальної брехні – найбільший екстремізм. Я повна екстремістка. Нам, українцям, дуже властивою є риса «моя хата скраю, нічого не знаю», тобто у потрібний момент сховатись в куточку і пересидіти напружений момент. От для того, щоб наша країна нормально зажила – кожному із нас потрібно почати перетворення як мінімум із себе. Платити податки і не шукати законних способів обдурити держбюджет. Не погоджуватись на заробітну плату у конвертах. Не давати хабарів в держустановах і не брати їх. Не намагатись вирішувати питання залученням якихось зв’язків. Всі багато про це говорять останнім часом, але мабуть не всі готові узяти й зробити. Що найцікавіше – що нам же ж так легше жити. Дав гроші – маєш потрібне. Не хочеш давати гроші – ну йди й бодайся.

Окремо можна довго й багато говорити про владу. Два роки я пропрацювала у бюджетній системі. Я констатую той факт, що вона прогнила, вона подібна до старого трухлявого дерева. Ідея люстрації зараз цілком адекватна і ні разу не радикальна, проте і тут треба підійти до питання з розумом: зараз в держустановах працюють люди із певним досвідом роботи, і працюють не один рік, цей фактор також є суттєвим. Кадрами розкидатись негоже, особливо у такі непрості часи. Також я категоричний противник призначення людей на серйозні посади згідно їхнього політичного забарвлення. Не це потрібно цінувати.

Ми молода держава, нам потрібно пройти нелегкий шлях до становлення своєї демократії, відшліфування законодавства, налагодження соціально-економічного стану, і цей шлях не є простим. І те, що відбувалось в Україні останні кілька місяців – це наш шлях до кращого життя. Дуже страшно, що цей шлях тепер омитий кров’ю.

– Які три найбільші проблеми сучасної молоді?

Проблема номер один – це відсутність можливості нормально працевлаштуватись після закінчення університету. Всім роботодавцям – подавай спеціалістів з досвідом роботи, щоб все знали й все вміли. Круто. Повно працюючих пенсіонерів, зате молоді немає де працювати. Ніяким чином не ставлюсь упереджено до працюючих пенсіонерів, адже це ті кадри, у яких нам завжди є чому повчитись. Але на сьогодні маємо такі реалії. Часом я спілкуюсь із молодшими за себе хлопцями й дівчатами і бачу в них тотальне усвідомлення безвиході: в університет – за гроші, на роботу влаштуватись – за гроші (не думаю, що ми зараз будемо озвучувати середньостатистичні розцінки за працевлаштування, наприклад, медсестрою, лікарем, вчителем, вихователем і т.д., всі про це знають, але як завжди – мовчать).

Проблема номер два – інтернет. Те, що молодь забагато в ньому сидить і не завжди з користю. Інтернет – він як велика помийна яма, там можна знайти багато цікавого, пізнавального, корисного, він багато в чому спрощує наше життя, але там вистачає й того, що засмічує юні голови. І да, дівчат треба чекати не в онлайні, а з квітами біля під’їзду, Заїжджено, проте життєво. 🙂
Проблема номер три – книжки. Наша молодь мало читає, це витікає із проблеми номер два. Це чудово, що зараз кожен другий озброївся смартфоном і може все на світі загуглити. Але давайте більше читати. Вам сподобається.

– Яким має бути хлопець, що він Вам сподобався?

Хлопець, звісно, може мати зовнішність Марчелло Мастрояні, але для того, щоб він мені сподобався, я мушу мати про що з ним поговорити, знайти якісь точки взаємодотику, взаєморозуміння. Як правило, це випробування у мене нещадно провалюють 70% хлопців. Навіть якщо вони один в один Марчелло. Все інше – хімія. Часом я сама для себе не можу пояснити своїх уподобань.

– Ви за чи проти соціальних мереж?

Однозначно «за». Проте я глибоко переконана, що спілкування у соцмережах повинно завжди виходити за рамки інтернету. Треба підривати свої дупці із стільців, відводити свідомість від монітора і спілкуватись з живими людьми.

– Бачив на вашому ресурсі кнопочку веб-камер світу, яке, на вашу думку, найкраще місто у світі?

Немає у мене найкращого міста. У кожному я знаходжу щось індивідуальне для себе… У Львів я їду тоді, коли відчуваю, що потрібно провітрити голову. За це я його й люблю. У Київ їду, щоб відчути ритм життя, Київ гамірний, рухливий, сповнений людей, які завжди кудись спішать. Прага, особливо вечірня – це для духовного спокою. Ну і для пива. 🙂 На черзі ще багато міст, в яких я хочу побувати і знайти щось своє, для себе.

– Якщо це не секрет, можливо саме зараз Zarazko відкриє завісу таємничості, чим ви займаєтеся у буденному житті, ваш сімейний стан, хобі, уподобання тощо?

Нічого екстраординарного за завісою немає. Працюю бухгалтером, сукупний досвід – три з половиною роки, з них два з половиною – в бюджеті, але рік тому змінила роботу і зараз працюю в приватному секторі. Робота віднімає багато сил і енергії, проте я її люблю і отримую від неї задоволення. Моє хобі – музика. Я народилась в музичній сім’ї, в якій просто не могла не любити музику і не займатись нею. Тому з чотирьох років я грала на фортепіано і співала. Навіть думала в 9 класі про музичне училище. Зараз продовжую співати в колективі та часом сідаю за фортепіано для душі. Я – з тих людей, які постійно на вулиці і в громадському транспорті затикають вуха навушниками. Люблю читати, подорожувати, відкривати для себе щось нове. Тільки так можна відчути, що живеш.

– Ваші побажання читачам блогу Воробуса?

Мрійте сміливіше! Але не сидіть на місці і не чекайте, доки ваша мрія самостійно втілиться в життя.

Дякую, Олександрі, за цікаве та конструктивне інтерв’ю. Бажаю вам лише успіхів і, звісно, що не забувати за блог. 🙂

Автор статті: Vorobus.