Війна на Сході нашої країни триває і, на жаль, вона ледь не кожного дня приносить все нові та нові жертви серед нашого населення. Гинуть як військові, які захищають нашу територію, так і прості мирні жителі окупованих терористами районів.

Коли це все припиниться ніхто точної відповіді дати не може. Мабуть, апогеєм всіх боїв стало вчорашнє збиття тими ж проросійськими терористами малазійського літака, що летів за маршрутом Амстердам – Куала Лумпур.

Як наслідок, 280 пасажирів та 15 членів екіпажу загинули. Потім з’ясувалося, що серед цих всіх пасажирів близько 80-ть були діти.

Досі не можу збагнути як рука тим моральним уродам насмілилася натиснути на кнопку від якої вилетіла злісна ракета…. Можу собі лише уявити що відбувається зараз у сім’ях загиблих.

У Львові та області 18 та 19 липня оголошено днями жалоби, а все тому що відбувається прощання та поховання чергових Героїв Небесної Сотні, вже екс-вояків 2-го батальйону 24-ї окремої механізованої Залізної бригади імені Данила Галицького, постійне місце дислокації якої – місто Яворів Львівської області.

Нагадаю, хто не знає, 11 липня поблизу Луганська злісні терористи із зброї «Град» вбили 19 українських військових.

Прощальна панахида за Героями України – Віталієм Березою, Віктором Лущиком та Юрієм Голубом мала розпочатися ще зранку, але через різного роду причини все розпочалося близько обіду і десь біля 16 години 30 хвилин тіла загиблих привезли великою колоною до Личаківського кладовища.

Якраз в цей час поблизу був і ваш покірний автор, тому вирішив віддати честь людям, які нас захищали від ворогів.

Чесно скажу, коли побачив колону автомобілів під час їзди вулицею Пекарською аж мурахи по шкірі пішли. Всі їхали тихо, була така собі мертва тиша, люди на вулицях просто зупинялися.

Людей на цвинтарі зібралося дуже і дуже багато. Ховати вояків вирішили на полі почесних поховань №76 біля меморіалу воїнам УГА.

Вступне слово і почалася прощальна панахида. На це дійство було страшно дивитися. Хлопці були такими ще молодими. Одному було 35 років, інших лише стукнуло по 23-и.

Віддати честь хлопцям прийшли воєнні, старші люди, так і молодь, яка активно несла квіти, вінці.

Коротенька молитва і тіла загиблих почали ховати. Люди не стояли тихо, а співали гімн України, «Вічна пам’ять», викрикували слова: «Слава Україні, Слава Героям, Герої не вмирають», військові ж зробили останні вистріли у повітря.

Коли повертався додому довелося поспілкуватися із двома жіночками. Вони як і я задавали собі питання, а коли ж припиниться ця війна? Скільки ще має бути загиблих щоб клятий ворог від нас відчепився?

Питання як виявляється риторичне…

Вічна пам’ять Героям та борцям за волю України і царство Вам небесне!!!

Автор статті: Vorobus.