Сьогодні надворі 3 липня, четвер, а це означає, що настав час оновити блог і розповісти про щось цікавеньке нашим читачам.

Про що будемо говорити сьогодні? Основною темою дня буде туризм, адже нещодавно вашому автору довелося побувати в горах і помилуватися нашими мальовничими Карпатами.

Ще за довго до від’їзду спланували собі, що під час відпочинку в горах обов’язково піднімемося на яку-небудь вершину.

Біля Мислівки, куди ми приїхали в суботу зранку знаходяться: Горган-Ілемський та Яйко-Ілемське.

Десь думали піти на Горган, але потім передумали.

Чому? Ну, по-перше, в нашій групі я і ще один пан знали лише ці краї, по-друге, травмувався знавець цих гір і достроково поїхав додому.

Перед тим як піти на гору, ми цілий день полежали на поляні біля річки. Пам’ятаю бував тут роки три тому, то все було стоптане. Зараз же поляна заросла травою і прийшлося все шукати: місце для вогнища, шлях до річки, дрова тощо.

На щастя, проблем із цими компонентами не виникло і навіть більше, Воробусу вдалося знайти кілька грибів, з яких згодом було зварено смачнючий супчик.

«Матраснічання» упускаємо і ось вона неділя, 9 година ранку. Сніданок, збирання речей на гору і похід починається.

Одразу ж скажу, що пощастило нам з погодою. За винятком вітру на вершині природа з нами злих жартів не зіграла. По дорозі було тепло…

Дорога. Ну, шлях до вершини Яйко-Ілемське досить таки простий, бо добрі люди ще колись зробили тут маркування. Воно позначено синім кольором.

Чому роблю акцент на цей колір? Бо посередині шляху з’являється ще одне маркування – чорне. Це шлях на вершину під назвою – Горган-Ілемський.

Дорога до лісу звідки розпочинаються справжні висоти чимось цікавим не запам’яталася. Хіба що дорога де-не-де у жахливому стані. Лісоруби часто їздять, зрубів є багато як і калюж.

На одній із ділянок ставлять новий міст, тому його треба переходити акуратно щоб не травмуватися.

Десь за годину ми дійшли до лісу, саме в нього пішло і надалі маркування. Лісом з одного боку було йти легше бо не було сонця, а з іншого починався набір висоти.

До речі, саме в лісі треба набирати воду, бо опісля її вже довгий час не буде.

Воробус і компанія подій не форсували, йти у спокійному темпі, час від часу робили привали щоб поїсти або шоколадку або ж рибку. Грибів не траплялося.

По дорозі ми зустрічали багато туристів. Деякі з них навіть були із велосипедами. Як вони проходили певні ділянки дороги відомо лише їм.

Нам із рюкзаками було важко, а їм із транспортними засобами?

Ліс завершився і ми дійшли до поляни, яку в народі називають – поляна Мшана.

Далі буде…

Автор статті: Vorobus.