Любить Воробус порозмовляти з людьми на різного роду філософські теми. Проте, досить таки часто мені щось таке розказують, що з часом я заганяюся в тупік і не знаю як з цієї ситуації вийти.

Одним словом, скажу на хлопський розум, що питання мені задають, а я довго думаю над тим як на нього відповісти.

От і сьогодні під час розмови із одним паном (ім’я та прізвище з етичних норм писати не буду), ми підняли тему платонічного кохання.

Пан Анонім мені багато чого про нього розказував і в кінці-кінців ми зійшлися на думці, що Воробус напише свою точку зору про подібного роду кохання.

Отже, платонічне кохання – це такий вид кохання, коли між людьми нема жодних сексуальних відносин, а людина або люди кохають один одного на відстані. Короче кажучи кохають душею.

Такі собі приховані стосунки.

Досить часто такі відносини бувають в шкільні, студентські роки. Хоча, трапляються вони і в дорослому житті.

Але, чи має такий вид кохання право на існування?

Висловлюю свою точку зору з якою може дуже багато хто не погодитися.

Те, що людині подобається особа протилежної статі – це вже добре. Гірше коли цього почуття нема. Знаю багато таких людей, які просто зневірилися в житті, не хочуть нікого кохати і далі.

Їхня доля у 80% – це стакан. На жаль…..

Повертаючись до теми платонічного кохання скажу, що це приємне відчуття коли ти когось кохаєш. Але, в усьому має бути міра.

Так тривати довго не може і з часом людина хоче почути від об’єкту своєї уваги слова взаємності. А тут вже починаються цікавинки і ще й які.

Добре коли взаємність є і з часом вона переростає у взаємне кохання, народжуються діти, все чудово. Всі вам заздрять….

Та, що робити коли взаємності нема або коли ж вона не може бути через різного роду причини?

Які саме? Ну, кохати можна вчительку, старшу на багато років від себе жінку, заміжню жінку, зрештою дівчину, яка тоді не відповідає взаємністю.

Що тоді? А тоді вже як карта ляже. Багато хто свого життя міняти не хоче і потім мучиться.

Вчителька не хоче міняти щось, бо що в школі скажуть; старша жінка таке ж саме, із заміжніми нема що й говорити.

Що робити людині в такій ситуації?

Чесно скажу, моя порада таким людям – якби важко не було треба забивати болт. Думаю не варто пояснювати нашим читачам що це таке.

Чим довше ти будеш ідеалізувати об’єкт свого кохання, тим менше шансів у вас згодом влаштувати своє життя.

Тому, істинно показати своє кохання може та людина, яка просто відпустить свою платонічну любов.

Нехай потім собі думає через років так 10-ть якби було їм файно разом, хоча не факт щоб було.

На вулиці що мало симпатичних дівчат чи хлопців? Варто лише розвіятися.

І в жодному разі до цієї теми більше повертатися не можна, бо почуття знову ж таки вилізуть на вулицю. А тоді вже буде гірше боїв на фронті.

Сьогоднішню ж статтю завершу наступними словами: «Життя – гавно, але треба завжди мати лопату щоб з нього вилізти». 🙂

P.S. Казав мені шановний пан Анонім що обов’язково прочитає мою відповідь і згодом скаже чи вірно я мислю. Чекаю….

Автор статті: Vorobus.