Цими днями український футзал відзначає дві дуже важливі дати. 17 років тому збірна України з футзалу вперше в історії пробилась до фіналу чемпіонату Європи та посіла другу сходинку, плюс 15 років тому «синьо-жовті» повторили свій «срібний» успіх. Однак, про Євро-2003 ми ще поговоримо.

Наразі «5х5» вирішив порозмовляти з одним з героїв Євро-2001, найкращим бомбардиром українського футзалу, а нині – асистентом головного тренера херсонського «Продеексіму» Ігорем Москвичовим.

– Ігоре Євгеновичу, вітаємо Вас з 17-ю річницею здобуття срібних медалей на Євро-2001. Які емоції у Вас пов’язані з тими подіями зараз, через 17 років?

– Дякую за привітання. Хоча, якщо чесно, я за ці роки мало згадував про ті події. Але зараз у різних ЗМІ іноді з’являються статті або відео, які присвячені тому чемпіонаті Європи. І, передивляючись ці відео, звичайно, мене охоплює гордість за ті часи, коли я ще грав та забивав і за те, що наше покоління зробило для нашого футзалу, адже тоді він в Україні тільки переживав період свого становлення.

– Які емоції Вас охоплювали тоді, після фіналу?

– Одразу так важко згадати. Але, вочевидь, була гордість. Ми тоді зробили дуже велику роботу, високо підняли планку, і хоча ми програли у фіналі, та для нас навіть друге місце було перемогою.

– Давайте разом згадаємо ті перипетії Євро-2001, який відбувався у Москві. Перший матч – і одразу поразка від Іспанії. Що не вдалося нашій команді в тій грі?

– Мабуть, не вдалося добре зіграти, тому що програли 1:4. Іспанці, звичайно, індивідуально були сильнішими, і це було їх сильною стороною. Тому, за рахунок цього їм і вдалося нас обіграти.

– Довелось читати про те, що тоді Іспанія була над мотивована, оскільки хотіла за підсумками турніру взяти реванш у Росії за поразку на Євро-99. Чи так було насправді?

– Навряд чи можна казати про реванш, але у збірної Іспанії завжди була одна мета: перше місце або на чемпіонаті Європи, або на чемпіонаті світу. Тому, і на тому Євро іспанці з перших матчів показали, що мають тільки одне завдання – перемогти.

– Матч між Україною та Хорватією, мабуть, мав особливе значення, враховуючи той факт, що за кілька років до того футбольна збірна України програла хорватам у поєдинках плей-офф чемпіонату світу?

– Ні, про цей матч ніхто не згадував. Але Геннадій Анатолійович (Лисенчук. – Авт.) нас налаштував правильно, і ми вийшли та просто зіграли у свою гру і виграли 5:0. Геннадій Анатолійович завжди вмів налаштовувати команду на матчі.

– Поєдинок проти збірної Польщі мав якесь турнірне значення?

– Зараз не можу точно пригадати. Можливо, і не мав, але для нас – мав, оскільки ми грали за збірну України, захищали честь нашої країни, і це для нас мало значення. Це надавало нам наснаги в усіх іграх турніру.

– Протягом усього чемпіонату, окрім, мабуть, першого поєдинку з іспанцями, збірна України показувала дуже якісну гру – дійсно європейського рівня. Однак, у півфіналі на нашу команду чекав серйозний іспит – збірна Італії. За рахунок чого вдалося перемогти «Скуадру адзурру»?

– Італія тоді виглядала дуже сильно, і нам хотілось дізнатись, чого ми варті на фоні такої команди. А виявилось, що ми можемо не тільки на рівних боротися з італійцями, а і перемагати їх, нехай і в серії пенальті. Ця звитяга була для нас дуже приємною.

– Які емоції були особисто у Вас, коли Георгій Мельников забив вирішальний пенальті?

– Мабуть, емоції були такі, як і у всієї команди – радість та гордість від того, що ми вийшли у фінал, адже для нас це було вже високе досягнення.

– У фіналі з Іспанією було бажання взяти реванш за поразку в стартовому матчі Євро-2001?

– Перш за все, ми хотіли показати хорошу гру та довести, що ми не є хлопчиками для биття. Так, ми десь поступались іспанцям в індивідуальній майстерності, але у нас була хороша командна взаємодія та висока самовіддача, і за рахунок цього ми боролися з іспанцями на рівних. До того ж, як я пам’ятаю, ми довгий час вели у рахунку. Але пропустили незадовго до кінця другого тайму, і в результаті гра перейшла у додатковий час. Звичайно, можна згадати, що іспанці забили з порушенням правил, але і ми десь не дограли, коли пропустили ті вирішальні голи.

– Як Ви вважаєте, якби Корідзе тоді влучив у ворота, а не у штангу, все могло би скластись інакше?

– Гадаю, так. Забий тоді Корідзе, ми би повели 2:0 і грали би більш впевнено. Тоді, можливо, ми би стали чемпіонами Європи.

– Тим не менш, збірна України здобула друге місце, а за два роки повторила цей результат. Скажіть, будь ласка, за рахунок чого наша команда була тоді такою сильною – командних дій чи індивідуальної майстерності гравців?

– Ми були сильні командою. Так, у нас були індивідуально сильні гравці – Косенко, Шайтанов, Корідзе, голи якого нам дуже допомогли. Але всі наші індивідуальні дії були складовою командної гри. І саме вона стала запорукою таких високих результатів.

Автор статті: Terentyev.