«Чи могли ми припустити про ту велику руїну всього минулого»

«ЧИ МОГЛИ МИ ПРИПУСТИТИ ПРО ТУ ВЕЛИКУ РУЇНУ ВСЬОГО МИНУЛОГО»:
О. КЛИМЕНТІЙ ШЕПТИЦЬКИЙ

«Дорога Сестро Кристо!

… Коли останній раз ми бачилися на Зеленій – чи могли ми припустити про ту велику руїну всього минулого, яка натягувалась і вже була так близько та все поглинула: і Зелену, і Сім’яничі, і Прилбичі, і життя Леосевих. Земне минуле знищене, але те, що було в ньому Боже, – триває далі…».

Це слова о. Климентія Шептицького до монахині Марії Кристи з Шембеків, дописані до листа Митрополита Андрея у травні 1942 року, де відчувається неспокій о. Климентія. Він розуміє, що після енкаведистського прийшов нацистський терор. І цей морок поглинув усе те найкраще, що було в його житті.

Йшли роки… Нацистську темряву знову змінила енкаведистська. І о. Климентій Шептицький, перебуваючи в Уневі серед 58 монахів, займаючись мирно сільським господарством, виконуючи повністю усі державні поставки та податки, не міг би подумати, що колись почує обвинувачувальний вирок – «зрада Батьківщини».

Климентій Шептицький, як освічена, спостережлива людина, розумів, що радянська влада хоче знищити Греко-Католицьку Церкву, як і колись Катерина ІІ, Микола І, Олександр ІІ. А о. Климентій і його родина у цій Церкві присвятили своє життя для служіння Богові.

Климентій Шептицький намагався проаналізувати, чому так відбувається. Це видно з його листа до о. Кирила Королевського, в якому він пише: «Факт, що багато членів греко-католицького духовенства далися втягнутися священиками у повстанську армію, стало приводом для Радянського уряду, щоб об’явити війну всьому греко-католицькому духовенству та знищити Греко-Католицьку Церкву.

Майбутнє? Воно, здається буде темним і непевним. Голод – хвороби – різня і безконечна партизанська війна до повної поразки повстанців, які не здають собі справи з того, до якої степені їх «націоналізм» є руйнівним для української нації».
В листах о. Климентія вчувається безвихідь: до брата генерала Станіслава Шептицького в травні 1947 року він пише: «Чи ми побачимося ще тут, на цій землі? Дуже сумніваюся»; до Матері Йосафати (Софії Марії Броніслави (1904-1958), доньки Леона і Ядвіги Шептицьких у той самий час пише: «До побачення, дай, Боже, коли-небудь зустрінемось в небесах».

Мирна, освічена, спостережлива, аналізуючи людина стала ворогом. В одну мить 3000 томів книг бібліотеки Унівської Лаври перетворилися в ідейно ворожу літературу.

Климентія Шептицького мучать в тюрмі на Лонцького. Звинувачують в антирадянській діяльності та у співпраці з УПА й Ватиканом. Потім відправляють до Києва, як «особливо небезпечного злочинця». А далі – «владімірскій централ»… Чи це не заздалегідь продумане приречення Людини на смерть за його графський титул?

Так знищувалося земне минуле о. Климентія Шептицького. Але те, що було в ньому Боже, – триває далі. І з того, іншого виміру, надихає, дає можливість пізнати, відшукати інформацію про цю святу Людину.

Про це свідчать прекрасні видання, зокрема «Біографія. Блаженний священномученик Климентій Шептицький» (– Львів, 2019. – 664 с.), автором якого є д-р Іван Матковський, а також книга «Блаженний архімандрит Климентій (Казимир граф Шептицький). Листи до рідного брата Станіслава графа Шептицького та родини. 1881–1945 рр.» (– Львів, 2018. – 224 с.), упорядниками яких є д-р Іван Матковський та д-р Юстин (Юрій Бойко) (переклад з польської, опрацювання та примітки д-ра Івана Матковського; графічна та мистецька реалізація ідеї – Лесі Квик).

В рамках проекту «Молитва до Митрополита. Софія», який очолює Олена Білоус, д-р Іван Матковський та о. Юстин (Юрій Бойко) подарували ці надзвичайно пізнавальні видання Львівській обласній науково-педагогічній бібліотеці для того, щоб дедалі більше людей дізнавалося про дуже цікаві та болючі сторінки життя Блаженного священномученика Климентія Шептицького та його родини.

Автор статті: Vorobus.