Цінні та рідкісні видання ЛОНПБ : «Вергілієва Енеїда» І. Котляревського

Енеїда

«Вергілієва Енеїда» Івана Котляревського за 1918 рік – цінна книга Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки (вул. Зеленій, 24). Вона вийшла з друкарні Наукового Товариства ім. Шевченка. Це передрук першого повного видання 1842 року.

Автор вступного слова книжки – український педагог, літературознавець, поет і перекладач Василь Щурат (1871–1948) пояснив, чому друкарня Наукового Товариства ім. Шевченка зробила передрук «Енеїди» Котляревського саме 1842 року і з якими правописними змінами. Цим він показав ставлення Івана Котляревського та й своє до публікацій даного твору.

Іван Котляревський писав:

«Енеїда, на українську мову мною перекладена, була в 1798 і 1808 роках надрукована без моєї відомости і згоди. Вона дістала ся панам видавцям із многими помилками і пропусками, які вийшли з переписування, а надто й видавці богато в ній по свойому переіначили й майже попсовану випустили під моїм іменем. Я рішив ся справити й доповнити ранше надруковані три части, і додавши четверту, видати всі разом…».

Отже, Енеїду 1798 і 1808 років, яку було надруковано у Петербурзі, видрукували без відома і згоди Котляревського та ще й з помилками.

Василь Щурат підкреслив, що «заповідане четверте виданнє Енеїди, що мало бути повнїйше всїх ранших, за життя Котляревського не появило ся». Лише за рік після смерті поета надворний радник Волохинов віддав закуплений рукопис в цензуру, «де дозволу на друкованнє уділив цензор А. Никитенко 25 марта 1840 р.».

Щурат наголосив, що це було четверте видання, але повне перше. Воно мало назву «Виргиліева Энеида на малороссійскій языкъ переложенная И. Котляревскимъ». Надруковане в Університетській Друкарні в Харкові 1842 р.

Чому саме це видання передрукував В. Щурат? Відповідь можна знайти в таких словах автора вступного слова: «… передрук першого повного видання, яким було четверте з ряду Волохинове, являєть ся на стільки більш вказаним, що хвилево придасть ся і ширшому загалови – при повнім браку инших видань. З поглядом на сю практичну цїль передруку ми заступаємо в нїм московську правопись українською, стараючись не нарушувати властивостей поетової мови».

Отже, московський правопис слів «мытью», «вылье» 1842 року, Василь Щурат замінив на український – «миттю», «виллє».
«Билше» – виправив на «більше». «Пьять» – на «пять». «Съ саломъ» – на «з салом». «Прозьби», «мабудь», «озьде» – на «просьби», «мабуть», «осьде».

«Позатим полишаємо все так, як у Волохиновім виданню надруковано» – такими словами завершив своє вступне слово Василь Щурат.

Наталя Звольська



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*