Сергій Тригубець: «Іран став особливою сторінкою у моїй кар’єрі»

Тригубець в Ірані

За час карантину наші гравці не лише активно тренуються аби підтримувати себе в ігровому тонусі, а й згадують перипетії минулих поєдинків й сторінки своєї кар’єри.

Зокрема, сьогодні граючий тренер нашої команди Сергій Іванович Тригубець про свій етап кар’єри у далекому Ірані

- Як сталося так, що у віці 34 років Ви потрапили у чемпіонат Ірану?

- У 2014 році разом з МФК «Кардинал-Рівне» брав участь в міжнародному турнірі в Кувейті. Там рівненська команда зайняла 2 місце і саме під час цього турніру до мене й Олександра Бондаря підійшов екс-тренер національної збірної Хусейн Шамс.

Він запропонував нам приєднатися до команди «SunGun», але так склалися обставини що на той час Олександр Бондар вже підписав контракт з львівською «Енергією», а я з білоруським «Гранітом». Тому ми відмовилися.

Минуло 4 місяці і Хусейн Шамс написав мені лист, у якому запитав чи нема бажання таки спробувати свої сили в Ірані. Порадившись з дружиною, я зважив всі «за» і «проти» й полетів до Ірану.

- Чи не було проблем з мовою, акліматизацією?

- Та ні. Особливих проблем не було ні в спілкуванні, ні в побуті. Можна сказати акліматизація пройшла на відмінно!

Перших два тижні проживав в готелі і тренувався з командою «SunGun», але не підійшов по тренеру по ігрових критеріях і мій контракт було переписано з командою «Дабірі Табріз». Згодом вже проживав на клубній квартирі.

Місцеві люди - прості, дружні. Якщо їм щось не подобається відразу про це говорять. Іноді це відбувається на підвищених тонах.

Загалом же Іран - цікава країна з красивими містечками, храмами, мечетями. Але, водночас біля красивих будинків, парків, скверів відразу можуть бути руїни. Інколи складалося таке враження, що тут лише вчора закінчилася війна.

- Як Вас зустріли партнери по команді, адже ніхто не знав гостя з далекої України?

- Дружньо. Зустріч з командою була дуже веселою, всі без виключення ставилися до мене добре. Чим могли, тим і допомагали.

- Чи слідкуєте зараз за виступами екс-команди?

- Слідкував досить тривалий час. Згодом її було продано іншому власнику, команда перебралася в інше місто й інтерес після цього пропав.

Тим не менше, завдяки сучасним засобам зв’язку підтримую контакти з гравцем Рашидом, менеджером Кавіані та тренером Хусейном Шамсом.

- З ким із іранських футзалістів товаришували найбільше?

- Звичайно, намагався підтримувати хороші стосунки з всіма хлопцями контакт, але найбільше спілкувався з місцевим хлопцем Рашидом по причині того, що він міг розмовляти англійською мовою, яку я добре розумів.

- Який із проведених матчів запам’ятався найбільше?

- Виділив би перший виїзний матч через зал в якому ми грали. Він був настільки вузьким, що фактично біля лінії майданчику сиділи вболівальники.

Їх у той вечір зібралося близько 3000 (!) й на кожен спірний епізод вони бурхливо реагували. Інколи здавалося, що в будь-яку хвилину фани вибіжать на майданчик й надають нам по шиї (сміється).

- Чому ж тоді не вдалося затриматися в Ірані на більш тривалий термін?

- Як завершився чемпіонат менеджер команди Кавіані сказав що розраховують на мене й в наступному сезоні. В принципі я погодився й далі грати в Ірані, але через два місяці той же Кавіані повідомив, що контракт зі мною продовжувати не будуть. Причина? Вирішили грати своїми місцевими виконавцями.

- Якщо порівняти рівень іранського та українського футзалу, чим вони відрізняються?

- Іранський футзал суттєво відрізняється від українського, в першу чергу індивідуальністю. Кожен гравець не боїться брати гру на себе, обігрувати суперникам. Це стосується як гравців захисного плану, так і нападників.

Переважно в командах не міняються четвірками. Гравець може грати більше 10 хвилин й лише тоді зробити зміну.

Щодо чемпіонату, то він цікавий і непередбачуваний. Остання команда може виграти в першої і це вважається нормальним явищем.

- Чи популярний в Ірані цей вид спорту?

- Так, цей вид спорту дуже популярний і збирає багато вболівальників на трибунах. В Ірані є й своя особливість вболівання – на футзал ходять лише чоловіки. Жінкам це робити заборонено.

- Кажуть що в Ірані є багато заборон, розкажіть про них.

- Великою проблемою для іранців є те, що вони якщо не одружені - не можуть показувати свої почуття на публіку: йти по вулиці, взявшись за руки зі своєю коханою, сидіти в ресторані за одним столом. Саме через це молодь влаштовує закриті вечірки від батьків і поліції.

- Розкажіть кумедні історії під час перебування в цій країні?

- Була група футзалістів команди «Дабірі», які часто зустрічалися після матчів аби відпочити. Так ось, було цікаво за ними спостерігати: вони вмикали телевізор, голосну музику й при цьому курили кальян, танцювали і при цьому курили кальян, танцювали і встигали молитися Алаху. Це все тривало годинами...

- Якби вам зараз запропонували стати тренером однієї з команд Ірану погодилися б?

На разі всі мої сили, думки, надії пов’язані з ФК «Галицька здоба».

Розмовляв Ігор Воробій, пресслужба ФК «Галицька здоба»



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*