Багато з дослідників розповідали байки і небилиці для того, щоб привернути увагу до своєї особистості, інші – заради фінансової вигоди, а треті просто любили красиво збрехати. Ось кілька відомих дослідників, які придумали свої пригоди, в які довгий час вірили люди.

Марко Поло придумав майже усі свої пригоди

У 1271 році Марко Поло разом зі своїм батьком і дядьком вирушив у 24-літню подорож у Китай через Близький Схід і Монголію. Після цього він написав книгу «Подорожі Марко Поло», яка стала дуже популярною і принесла своєму творцеві славу. На сьогоднішній день збереглося більше 150 примірників першого випуску. Це, нагадаємо, було приблизно на початку XIV століття, коли книгодрукування тільки-но почало розвиватися у Європі, і такий тираж можна порівняти з сучасними бестселерами, що виходять по кілька мільйонів копій.

Найбільшими досягненнями Марко Поло, згідно його книги, були: вирішальна роль у важливій битві (яка пройшла більш ніж за рік до того, як мандрівник потрапив в те місце), становлення особистим емісаром великого хана Хубілая, а також управління великим китайським містом Ян-Чжоу. Але пізніше історики задумалися, що це все маячня, і почали досліджувати джерела, в тому числі китайські записи. А так як китайці фіксували буквально все на папері, то з’ясувати правду труднощів не склало.

Історики почали копати ще глибше і виявили, що, судячи з того, що було написано в його книзі, Поло взагалі ніколи не був в Китаї, а просто десь почув про цю країну, записав, а потім прикрасив, вставивши свою особистість у певні події.

Джон Мандевіль і його подорож до Індії

«Подорожі Сера Джона Мандевіля» (The Travels of Sir John Mandeville) – це книга про першого великого англійського мандрівника. Якщо вірити твору, він плив 34 роки, з 1322 до 1356 р., через Туреччину, Вірменію, Персію та інші країни до Індії. Опис його подорожі надихнув багатьох, у тому числі Христофора Колумба, а сам твір став бестселером, ще крутішим за книги Марко Поло.

Так що ж тоді придумав сер Джон Мандевіль? Та майже все. Чим далі він відпливав від Європи, тим більше в його творі з’являлося небилиць. Так, наприклад, за словами Мандевіля, в Індійському океані був острів, населений крихітними людьми з дуже маленьким отвором замість рота. Інше плем’я харчувалося запахом диких яблук, без якого вони моментально вмирали. Також Мандевіль зустрічав розумних людей з псячими головами.

Проте це все ж надихнуло Колумба відправитися в Індію і перевірити, чи так там, як у книзі Мандевіля. Але найбільша брехня у цій книзі – це сам Мандевіль, який був придуманий французьким лікарем Жаном де Бургонь (Jean de Bourgogne).

Фернан Магеллан назвав країну на честь велетнів

Між 1519 і 1522 роками Фернан Магеллан очолив експедицію, яка здійснила перше успішне кругосвітнє плавання. Відносно успішне – в ході його Магеллан відправився до праотців. Ну а до цього він знайшов шлях на схід, провів безцінні дослідження маршрутів, вніс на карту Магелланову протоку та зробив інші корисні для судноплавства речі. Загалом, звучить дійсно добре. Але як і більшість дослідників, Магеллан любив прикрасити свої відкриття.

У своїх записах він розповідав, що на південному краю Південної Америки він натрапив на людину настільки великого зросту, що іспанці були йому по пояс. Оскільки за часів відкриття Нового Світу можна було напридумувати будь-яку маячню, і в неї все одно повірять, то йому дійсно повірили. Причому продовжували вірити ще приблизно двісті років. Магеллан назвав цю вигадану расу велетнів патагонами, після чого за тією місцевістю, де зараз знаходиться Аргентина, закріпилася назва Патагонія.

Насправді ж Магеллан зі своїми людьми натрапив на плем’я теуелче, яке жило на півдні Південної Америки. Їх середній зріст становив приблизно 180 сантиметрів, що на ті часи було досить багато, але не настільки, щоб Магеллан й інші мандрівники виглядали поруч з ними як маленькі діти.

Франсіско де Орельяна придумав амазонок

Франсіско де Орельяна був конкістадором, і в середині XVI століття завойовував території в Південній Америці. Коли він і його компанія шукачів пригод в ім’я іспанської корони сплавлялися по річці Амазонці, яка, до слова, тоді ще не носила цю назву, то нібито вони натрапили на плем’я жінок-воїнів, з якими їм довелося битися.

І це, судячи з опису, були ті самі фемінаці третьої хвилі, суспільство яких складалося лише з жінок, і, якщо народжувався хлопчик, його тут же вбивали. А ще вони відрізали собі праву грудь, щоб було легше стріляти з лука і метати списи. Загалом, все те, про що стародавні греки тисячоліття тому складали міфи.

Насправді ж Орельяна і його посіпаки натрапили, швидше за все, на плем’я індіанців ікаміабас, які носили довге волосся і голили обличчя. Здалеку їх можна було прийняти за жінок, тим більше що часу розгледіти індіанців у Орельяна було мало, адже ті не мали теплих почуттів до іспанських окупантів, наслухавшись, як ці “блідолиці” розправляються з місцевими.

Уолтер Релі розповідав усім, що в індіанців не було голови

У 1584 році сер Уолтер Релі, англійський придворний і державний діяч, переконав королеву Єлизавету I в тому, що Англії теж слід втрутитися в колоніальну гонку і відхопити шматок Америки, поки її не розтягнули іспанці та португальці. Та дала йому дозвіл заснувати колонію Роанок.

Втомившись від життя в колонії, Релі вирішив помандрувати по Амазонці і, дізнавшись про фантазії Франсиско де Орельяна про амазонок у джунглях, створив свій “фанфік”. Релі розумів, що Єлизавета I, фаворитом якої він був, рано чи пізно захоче повернути його додому, тому вирішив придумати чарівних істот, що населяють Південну Америку, щоб йому виділили гроші і час на додаткові дослідження.

Він назвав цих істот ewaipanoma і описав їх як людей з очима на плечах, ротами посеред грудей і довгим пучком волосся позаду плечей. Також він запевняв, що десь поблизу обов’язково повинно бути легендарне золоте місто Ельдорадо і, взагалі, він бачив його на власні очі.

Джон Сміт та історія про Покахонтас

У XVII столітті Джон Сміт – чоловік з вельми пересічним ім’ям – намагався зробити себе більш знаменитим. На відміну від Уолтера Релі у нього дійсно вийшло заснувати поселення – колонію Джеймстаун, яка, до слова, існує до сьогодні у вигляді міста. На жаль, але 439 поселенців з перших 500 загинули. Прибували туди нові колоністи, які теж у більшості своїй гинули – в основному від хвороб і агресивних тубільців. Але Сміт не опускав руки і зміг розвинути Джеймстаун до нормальної колонії.

Однак цього було замало, щоб увійти в історію або хоча б викликати інтерес у вищих колах Англії. І тоді Сміт вигадав, що він був викрадений тубільцями. Ті нібито вже хотіли вбити його, коли дочка вождя на ім’я Покахонтас кинулася на нього немов на амбразуру, і кати відступили. За словами Сміта, це була дівчина неземної краси. Але насправді він збрехав, тому що Покахонтас померла приблизно за двадцять років до описуваних подій.

І таких фантазій у Сміта було чимало. Так, наприклад, ще до поїздки в Америку він розповідав, що одного разу його схопили турки, яких він тут же обезголовив. Потім його продали в рабство, але він зумів втекти.

Автор статті: Piligrim.