Перший уїк-енд грудня запам’ятається мені тим, що я пішов на одну з найбільш очікуваних кінопрем’єр цього року. Принаймні, я на цю прем’єру дійсно довго чекав, тому що це, мабуть, перший український фільм про українських спортивних героїв. І я маю повне право так називати тих, про кого йшла мова у цьому фільмі.

Всі знають імена таких гравців, як Террі Савчук, Майк Боссі, Дейв Андрейчук, Вейн Гретцкі. Та не всі знають, що ці культові гравці НХЛ мають українське коріння. Тому що їх батьки та діди свого часу переїхали до США та Канади у пошуках кращої долі. Та вони ніколи не забували про своє коріння. Багато хто з них і зараз цікавиться історією України, своїм родоводом та місцями, звідки родом їх пращури.

Чому фільм називається «ЮКІ»? Взагалі, багато кому відомо, що так називали легендарного воротаря «Детройт Ред Уінгз» Террі Савчука за його українське походження. Але насправді так ще у старі часи НХЛ (зокрема, і в епоху «Оригінальної шістки») називали всіх хокеїстів, які мали свої корені з України. І деякі з них стали героями документального фільму під назвою «ЮКІ». Зазначу, що акцент був зроблений на тих хокеїстів з українськими коренями, які ставали володарями Кубку Стенлі. Зокрема, це згадані мною Вейн Гретцкі, Майк Боссі, Террі Савчук, а також Джонні Буцик, Кен Данейко та Руслан Федотенко, який став першим представником саме незалежної України, який виборов Кубок Стенлі та привозив його у Київ.

Творча група протягом трьох років зробила дуже серйозну роботу, роздобувши матеріали про переїзд пращурів героїв фільму до Північної Америки. І деякі дані дійсно вражають. Про сім’ю Вейна Гретцкі (точніше, про його батьків), звичайно, багато хто знає. А чи знає хтось про те, що батько Еріка Нестеренка, зірки «Чикаго Блек Хоукс», воював під Крутами (до речі, у фільмі «Крути 1918» він згадується). І це – один з прикладів. Хтось воював у складі Армії УНР, хтось – у складі Дивізії Січових Стрільців, а потім був змушений залишити Україну. Але більшість родин українських емігрантів залишила свою рідну країну, тікаючи від радянської окупації. І тут дуже доречно згадати, що деякі коментарі щодо історії України, її територіального устрою часів УНР та після приходу радянських загарбників дає відомий історик, директор історичного клубу «Холодний Яр» Роман Коваль. Тому, в контексті подій, які стосуються історії України, я дуже раджу подивитись цей фільм.

Що стосується розповідей самих головних героїв, то приємно було чути їх спогади про те, як їх батьки розмовляли українською, про борщ та вареники, про галушки, які, до речі, полюбляв Террі Савчук. Також були і спогади про найкращі моменти спортивної кар’єри. Зокрема, Едді Шах згадав, що він отримав каблучку володаря Кубку Стенлі лише за свій останній трофей, хоча по факту він вигравав чотири Кубки у складі «Торонто Мейпл Ліфс», а також показував світлину з Боббі Кларком (тим самим, який став відомим після того, як зламав Валерія Харламова під час одного з московських поєдинків Суперсерії-1972). Кен Данейко, легенда «Нью-Джерсі Девілс», має три чемпіонські «гайки», отримав славу одного з найбільш потужних тафгаїв свого часу, що підтверджує світлина, яка була зроблена під час бійки Данейка з Таєм Домі, який, на хвилиночку, є рекордсменом «Торонто» за кількістю набраних хвилин штрафу. До речі, Кен Данейко є постійним учасником українського дня, який проходить під час одного з домашніх матчів «Нью-Джерсі», починаючи з 2013 року. Террі Савчук… Скажу чесно: я плакав, коли у фільмі згадували про цього легендарного воротаря. Так само, як і його син Джеф, який дуже схожий на свого знаменитого батька.

Свого часу я писав про Савчука два матеріали. Один – коли у Києві була театральна постановка «Гокейна ніч у Канаді», інший – після виходу фільму «Воротар». Тому, повторюватись не буду. Ну, і неможливо не згадати те, як радів батько Вейна Гретцкі, вкотре переглядаючи той матч, коли його син побив рекорд за системою «гол + пас», який належав кумиру Вейна – легендарному Горді Хоу. І це – ще один привід для гордості, що саме гравець з українським корінням побив усі рекорди легенди «Детройта», а потім і сам став Великим.

І було дуже приємно, коли під кінець цього фільму всі його герої – від Ореста Кіндрачука до Вейна Гретцкі казали, що вони пишаються тим, що вони – українці за походженням, а в той час фоном грав легендарний Гімн ОУН – «Зродились ми великої години». Однак, нам треба пишатись не тільки тими хокеїстами – зірками НХЛ, які були згадані у фільмі «ЮКІ». Нам треба пишатися кожним з тих хокеїстів з українськими коренями, які завоювали Кубок Стенлі. А всього за вже більш ніж сторічну історію НХЛ володарями найпочеснішого трофею у світовому хокеї стали 52 хокеїсти, чиїми пращурами були українці – починаючи з 1931 року і закінчуючи нинішнім, 2020 роком. Окрім того, номери приблизно десятьох (плюс-мінус) гравців з українськими коренями виведені з обігу командами НХЛ. А дехто мав таку честь увійти до Зали хокейної слави. Так що, нам є, чим і ким пишатись. А фільм «ЮКІ», безумовно, треба дивитись, поки він у прокаті. До того ж, як я вже писав, це реально перший фільм про спортивну славу України.

Артем ТЕРЕНТЬЄВ, спеціально для Vorobus.com

Автор статті: Terentyev.