Чому люди пишуть книжки?

Чому люди пишуть книги

Я колись думала, що тому, що просто не можуть не писати. От прям пре з них, серед ночі стають і пишуть. В маршрутці, в барі — от на салфетці нотують.

У мене таких поривів ані серед ночі, ані серед центру Львова не було – значить я не до книжки. Але книжку видати хочеться (от писати не хочеться, а видати — навіть дуже).

Значить мені зараз 39, про написання книжки я почала задумуватись ще перед вступом на факультет журналістики — ну бо навіщо вступати на журналістику, якщо ти не мрієш написати книжку? Тобто я уже збираюсь 22 роки!

Головне, що щороку є якась ідея — про що буде ця книжка. І кожного разу це щось інше, яке ще ніколи не реалізувалось. А чому? Та бо не писала. Далі ідеї та плану на пів сторіночки не доходило тому, що, як вище сказано: з мене не перло ні вдень, ні вночі. Щоб сісти і написати, мені треба було, як на роботі, зібратися, взяти усю свою лінь кулак — і написати. Але ж так, бляха, мабуть, без цілодобового натхнення книги не пишуться — тому я їх і не писала.

А у той час, за ці 22 роки, мої знайомі і не знайомі люди по всьому світу видавали різні книги. Не вмирали від того, що книга не стала мегапопулярною, писали інші. А я ні — я чекала натхнення. А потім подумала – невже усі ці мільйони письменників пишуть книги от під цією творчою
ейфорією, якої у мене немає?

І тут, десь у ФБ, наче Всесвіт мене почув і прислав відповідь на мої запитання у вигляді біографії Агати Крісті. Ну я ж думала, що їй сюжети детективів посеред ночі в сні приходить і вона просто фізично не може не написати. А все простіше — вона сідала писати книгу тоді, коли їй потрібні
були гроші (переважно на ремонт). Тільки бізнес — нічого особистого. А завдяки фантазії, таланту, досвіду — вона сідала і працювала.

Так, писати книгу — це працювати. Сісти і працювати. Так, в своє задоволення, в кайф — але важко і наполегливо. Просто так воно чомусь із тебе (мене) не пре.

А ще щоб написати книгу – треба мати що сказати людям. А ще щоб цю книгу читали — треба, щоб люди хотіли це слухати.

Мудро написала, правда? Але якби так було, що всі сотні мільйонів книг були б хітами. А так не є і купа книг нікому не цікаві. І знову втрачається мотивація до написання (і так вже 22 роки).

То, може, варто просто почати писати? Не задумуючись над тим, буде воно популярне чи ні, зазначає критики чи похвали? Писати для себе і, може, воно ще комусь буде цікаве? Видати за власний кошт скромним накладом у 200 примірників.

Для чого?
Та це ж найдурніше запитання! Для самозадоволення! Для того, щоб сфоткатися із своєю книжечкою і виставити фотку у соцмережі. І щоб твоя мама по тричі на день перепощувала твій допис і писала: “це моя доця!” А може, в якійсь районній бібліотеці тобі дозволять ще й творчий вечір провести. Для того, щоб продати пару примірників із автографом своїм друзям (ну бо
справжні друзі купують – і книги, і квитки на тебе, і твої послуги.

Це вже просто знайомі хочуть на халяву)

Отже, причин для написання книги дуже багато, але так само багато відмазок, сумнівів і страхів, які, хоча б під 40, варто відсунути на задній план і таки здійснити свою мрію.

Не чекати на геніальне — а зробити бодай перше.

п.с. Цей пост і для мене і для 70% моїх друзів у фб, які є пишучими людьми.
п.п.с. писала довгими нігтями на ноутбуці (вперше за 2 місяці), тому помилок і одруківок купа. Текст не правлю, не перечитую , бо як перечитаю – витру і нікуди не запощу))) і взагалі, у нас, письменників, для цієї справи є рИдактор).



Також раджу прочитати:

Написати коментар

Ваш email не публікуватиметься.


*