У третьому випуску науково-популярного літературно-мистецького альманаху «Євшан зілля», який присвячений жертвам сталінізму (- Львів, 1988) і який експонується з 13 жовтня 2021 р. в «Львівській обласній науково-педагогічній бібліотеці» (вул. Зелена, 24), є вісім розділів: «До джерел»; «Муза Євшану»; «Незлим тихим словом»; «Поза межами болю»; «Життя коротке, мистецтво вічне»; «Весела г/а/ласність»; «Україніка»; «Антологія назви».

У розділі третьому «Незлим тихим словом» міститься лист Митрополита Андрея Шептицького до своєї матері Софії, який називається «Чорний фортеп’ян» (- С. 162-164). Він взятий із книжки «Дванадцять листів о. Андрея Шептицького до матері» (Філадельфія, 1985, стор. 42-44).

У даному листі Шептицький розповідає графині Софії про о. Віктора Матюка, з похорону якого він повернувся.

Віктор Матюк (1852-1912) – український композитор, священик УГКЦ, фольклорист,
парох Карова на Сокальщині, де й похований.

У листі «Чорний фортеп’ян» Митрополит дуже гарно відізвався про митців, подібних до Віктора Матюка:
«Я люблю мистців: у них є інший світ і в цьому світі вони постійно живуть, незалежно чи це світ фарб, ритмів чи театральних кінкетів. І правдивого мистця зразу ж пізнаєш, у правдивого мистця немає цієї пихи, цього сказати б, панівного тону, яким дехто старається відділитися від загалу, мовляв, я – мистець, а навпаки: у правдивого мистця є якась дитяча соромливість, незрозуміла для інших, покора перед цим мистецтвом, яка є відблиском Бога».

Віктор Матюк був, за висловлюванням Андрея Шептицького, «кремезним мужчиною», «простим». Але Митрополит не проміняв би його «за т. зв. 10 інтелігентів». Мабуть за його щирість, «болісно-дитячу усмішку», віру в те, що «усе неможливе у людей є можливе у Бога».

Віктор Матюк дуже хотів докінчити свій «Марш фюнебр», але розумів, що це йому може не вдатися через близьку смерть. Андрей Шептицький порадив відмовити разом дев’ятницю до Пресвятої Богородиці, просячи Бога не про закінчення твору, а про те, щоб Господь прийняв цю композицію. І мистець довірився Митрополитові. Він усміхнений вийшов з канцелярії, а в день після дев’ятниці помер. І на його похороні несподівано присутні «почули фортепіянові акорди: це грав чорний фортепіян!».

У листі Митрополит писав: «Важко Тобі, Моя Кохана Мамо, описати словами цю мельодію… Ми з Тобою, Мамо, чули нераз «Жалібні марші», але цей «Марш фюнебр» о. Матюка був зовсім інший, не було в ньому ні ноток інтелектуаліста Бетховена, ні мелянхолії Шопена чи розпуки Шумана…, гримів акорд подяки, радости,…, світла, ясна зустріч із Творцем всесвіту».

Цей «випадок» викликав метушню у церкві. Сам Митрополит не знав, «чи це була якась масова галюцинація, чи якісь невидимі хвилі повітря принесли «музику сфер» до Карова. Єдине, що відповів присутнім на похороні Віктора Матюка Митрополит: «Великий єси Господи й чудні діла Твоя!». Нікому Андрей Шептицький не сказав про спільні молитви з о. Віктором. Тільки поділився зі своєю матір’ю.

Автор статті: Наталя Звольська.