Вчора ваш автор знову вирішив окультуритися. У той час коли всі їдуть на водойми або ж готуються смажити м’ясо я відвідав театр імені Леся Курбаса.

Що так зацікавило серед літа автора блогу, враження від вистави та багато іншого читайте в черговому пості на даному ресурсі.

Тьху, тьху, а цього театрального сезону мені вдалося побувати на багатьох виставах. Благо, що керівники одного з улюблених театрів міста Лева робили щось нове. Згадуємо «Коли цвіте полин», «Мольєр. Анатомія». Плюс до цього всього у черговий раз відбулася вистава «Перехресні стежки».

І ось зараз в останні дні червня та чергового театрального сезону відбулася прем’єра теж за мотивами Івана Франка «Легенда про вічне життя».

Признаюся чесно, про прем’єру дізнався вже давно, ще десь на початку місяця. Саме тоді у перших числах місяця й було придбано квитки на виставу. Ціна їх стандартна від 250 і до 350 гривень. На цей раз ми вирішили сидіти у першому ряді. Все-таки, там цікавіше.

Традиційно у театрі був аншлаг і вперше за моєї участі актори грали від світла з генератора. Ведуча одразу ж попросила вибачення за незручності зі світлом. Такі вже зараз реалії сьогодення.

Ще для мене було незвично бачити величезну сцену в театрі. Хто ходив у Курбаса, ті знають, що тут люди грають прямо перед людьми. У «Легенді про вічне життя» все змінено. Творці повернулися до традиційних сцен.

Про саму виставу

«Легенда про вічне життя» — філософські роздуми про життя людини як постійну боротьбу. Але силу на цьому нелегкому шляху кожній людині дає кохання.

Якщо ж воно нерозділене, то людина стає безсилою. Зрада та брехня йдуть поряд із головним героєм протягом дійства.

У виставі поєднуються автентичні пісні, авторські твори, плачі та співані імпровізації
Іванові Франкові, як вічному революціонеру, дали вічний вогонь. І він, під прицілом безумства того часу ніс вічний вогонь.

Смертній людині — божественну місію. Але смертний не може нести вічний вогонь, бо його життя має початок і кінець. Вічний належить вічності!

Головний герой – Олександр Македонський до нестями закоханий у Роксану й готовий зробити все аби жити вічно з нею завдяки спеціальному каменю. Але, але як кажуть у виставі любов часто є брехнею. В один момент все перевертається з ніг на голову.

Що запам’яталося у виставі – це великі люди, круті танці, драма в кінці, а також ефекти навіть без нормального світла.

Чи можливо жити вічно але серед бурі пристрастей, а не на гармонії та любові, яких на цій землі годі віднайти… Це слоган вистави.

Традиційно все завершилося бурхливими оплесками зі сторони глядачів. Прем’єра вдалася.

Далі буде… вже у новому театральному сезоні.

Автор статті: Vorobus.