Влітку 2023 року мені пощастило побувати у хорватському місті Спліт, де я висвітлював матчі чемпіонату Європи з футзалу серед закладів вищої освіти. І приємно згадати, що тоді у чоловічому турнірі перемогу здобула команда Івано-Франківського фахового коледжу фізвиховання, яку тоді очолював нинішній тренер івано-франківського «Урагану» Юрій Іванишин.

Я був радий побачити тріумф українських студентів, який був першим після перемоги команди Дніпропетровської Державної фінансової академії під керівництвом Олександра Юзика у 2007 році. Але був ще один момент у тій поїздці – на жаль, мені не вдалося побувати у Спліті на мілонзі (танго-вечірці). Тому, є у мене мрія: після Перемоги, після закінчення війни та демобілізації поїхати у Спліт та потанцювати там. А поки – ось така оповідка, як каже мій побратим, відомий актор театру та кіно Дмитро Лінартович. Це, так би мовити, мої мрії на цю тему. Одразу скажу, що прототип головного героя – я. Там є як реальні люди, так і видумані (головна героїня – видуманий персонаж). Спочатку я хотів назвати цю оповідку «Танго, море, Спліт», але потім вирішив назвати її «Адріатичне танго», оскільки події відбуваються біля Адріатичного моря.

Частина 1

Андрій стояв на сплітській набережній та дивився на судно, яке відвозило пасажирів до Пескари. Чим далі воно відпливало від берега, тим меншим воно ставало на горизонті. Набережна була одним з тих небагатьох місць, де не було чутно пташок, які цієї пори зазвичай були галасливими майже у кожному куточку Спліту. Ще одним таким місцем, де не чутно пташок, був стадіон «Полюд», але за однієї умови: тільки тоді, коли там грає «Хайдук». Цього разу «Хайдук» на «Полюді» не грав. Як раз навпаки – він того вікенду мав їхати на «Максимір», щоб зіграти з найпринциповішим суперником – загребським «Динамо».

Андрій не просто так приїхав у Спліт. Свого часу, коли він був тут у робочому відрядженні, він не зміг сходити на мілонгу, яка, за традицією, мала би бути на другому поверсі ХНК. Просто, за нещасливим збігом обставин, як раз у той момент, під час відрядження, мілонги не було. Тому, тепер він приїхав сюди, щоб віддати Спліту невеличкий «боржок». І не просто так він перед мілонгою гуляв на набережній. Коли він бував на мілонгах в Одесі, то у нього була традиція – погуляти біля Морського вокзалу, а потім йти або у Міський сад (якщо мілонга була на свіжому повітрі), або на Мансарду, або у Дім танго.

Єдиний випадок, коли Андрій міг порушити цю традицію, ставався тоді, коли мілонги проходили біля моря – у «Стеллі». Тоді можна було поєднати приємне з корисним: спочатку – танцювати, а потім – дивитись на море. Причому, коли він танцював на мілонгах у Києві або Дніпрі, то він ніколи не гуляв перед ними на набережній Дніпра, хоча мав таку можливість. Але море надавало йому більше енергії, яку він потім віддавав партнеркам у ронді. Тому, він переніс цю традицію з узбережжя Чорного моря на узбережжя іншого моря – Адріатичного.

Ця мілонга не була схожою на ту, яку він собі уявляв. Бо вона не була на другому поверсі ХНК, а проходила біля входу до нього, тобто – на вулиці. Просто організатори вирішили, що зараз у Спліті і так спекотно, тому краще провести мілонгу не в ХНК. І Андрію це нагадало мілонги біля Площі Ринок у Львові та біля Дзеркального Струменя у Харкові. Але у неї був свій шарм та своя атмосфера. З одного боку – ХНК, з другого – набережна та Палац Діоклетіана. Тому, це точно мала би бути одна з тих мілонг, яка закарбується в пам’яті назавжди.

Так і сталося. Кожна танда, яку Андрій танцював, була неповторною. Сплітські партнерки за своїм темпераментом були дуже схожі на одеських: вони дуже гарячі, і якщо їм партнер сподобався, то однієї танди їм замало – їм треба більше, щоб насолодитися цим партнером сповна. Андрій це відчував на собі. Але була одна танда, яка фактично зробила всю мілонгу. Він стояв з келихом білого напівсолодкого та шукав, з ким би потанцювати, кому зробити «кабесео» – запрошення до танцю очима. І раптом піймав один зацікавлений погляд. Її звали Джорджина. І виявилось, що вона, хоча була корінною хорваткою, дуже добре знає українську мову.

– Звідки ти знаєш українську? – спитав Андрій.
– У мене є найкраща подруга, вона переїхала у 2022 році з Харкова. Мені було цікаво хоч трохи вивчити українську мову, щоб спілкуватися з нею її мовою. Хоча вона, до речі, вже давно добре спілкується хорватською. Між іншим, ось вона. Бачиш її? Вона, до речі, порекомендувала мені познайомитися з тобою. – Джорджина подивилась у бік білявки, яка була Андрієві дуже знайомою. Він познайомився з Тетяною, коли приїздив у Спліт минулого разу, і вона зробила йому екскурсію Пазаром та Палацом Діоклетіана.
– Я її знаю. Вона чудова. Я обов’язково подякую їй за те, що вона тобі порадила познайомитися та потанцювати зі мною. – відповів Андрій.

Звісно, Андрій після цієї танди підійшов до Тетяни та подякував за таку рекомендацію. Вони деякий час спілкувалися за келихом вина, ділились новинами. Однак, потім решту часу він все-таки проводив у товаристві Джоржини, з якою потім танцював не одну танду. Більше того – вони разом танцювали останню танду, а потім, за традицією, під «Кумпарсіту». І в якийсь момент вони зрозуміли, що їм не хотілося завершувати цей вечір ось так – останньою тандою та «Кумпарсітою». Вони хотіли ще розмовляти, гуляти, танцювати. Тому, після закінчення мілонги вони пішли на набережну. Вони спілкувались на різні теми. Виявилось, що вона теж полюбляла творчість Марко Перковича та гурту «Томпсон», концерт яких Андрій планував відвідати наступного дня.

– Яка з пісень «Томпсона» тобі подобається найбільше?
– Звісно, «Duh ratnika». Вона дуже дорога для мене. І особлива. У нас, в Україні, її гарно співає лідер гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк.
– Для мене теж ця пісня дуже багато значить. Мій батько загинув у битві за Кнін, а дядько був жертвою Вуковару.

І тут у Андрія відняло дар мовлення. Він чудово знав, що на одній з вулиць Спліта, яка веде до «Полюда», зображено багато малюнків з обличчями жертв Вуковару. Згадався йому і вірш про Вуковар, який був написаний львівським другом Мстиславом.

І ось – перед ним одна з тих, хто дуже добре пам’ятає сербсько-хорватську війну. А він дуже добре пам’ятає, з чого починалась війна в Україні – ще до «повномасштабки», коли була АТО, а потім – ООС. І він дуже добре пам’ятає події, які сприяли окупації Криму та частину Донбасу. Зараз він приїхав у Спліт вже після того, як Крим, Донбас та вся Україна вже вільні від російської нечисті, а московська імперія почала розпадатися, а у сусідніх з Хорватією Сербії та Угорщині була повалена проросійська влада (трохи раніше це сталося у сусідній з Україною Словаччині). Андрій хотів спитати у Джорджини: може, портрет її батька теж намальований по дорозі на «Полюд»? Але не спитав – він без відповіді зрозумів, що так. Тому, перевів розмову на іншу тему.

– Знаєш, я давно ні з ким не танцював біля моря. Давай потанцюємо?

Вона погодилась. І вони танцювали на набережній всю ніч, іноді роблячи перерви на те, щоб під світлом зірок проводити або зустріти новий пором. І ось так, танцюючи танго на сплітській набережній, вони зустріли схід сонця та початок нового дня.

Далі буде…

Автор статті: Terentyev.