Продовжую розповідати вам про мій зимовий похід на Говерлу.

На черзі третя – завершальна частина. Ці розповіді мені чимось нагадали всесвітньовідомі фільми-трилогії.

Отже, поїхали далі.

Після того як наша група хто швидко, а хто з потугами піднявся на гору, на нас очікував спуск і не просто, а його нам прийшлося робити в темряві.

Звісно, що це вже не підйом, але теж є свої мінуси, наприклад такі як падіння на ж..пу. 🙂

Ваш автор з колегами думали ще посидіти на горі, все-таки не кожен день там буваєш, але наказ рятувальника і керівника групи ми змушені були виконувати.

Як спуститися?

Я звісно що ліхтарика не мав, тому мені прийшлося триматися когось хто був з ним. 🙂

Також через цю статтю хочу подякувати людині, яка мені позичила на деякий час свій лідоруб. Не знаю хто це був, але вельми вам вдячний. Завдяки йому я зміг спускатися набагато швидше.

І ось почався спуск. Чесно, якби мав санчата, то спробував би спуститися на них, хоча куди б я залетів на них невідомо. Тому, кажу одразу ж – ідея дурна і такого ніколи не пробуйте робити.

Спускаючись, я вже мав свій ранець, тому міг дозволити собі з’їсти якусь канапку або ж попити кампотику, який до речі став потроху кампотом з льодом.

Що цікавого ще було, та це те , що на цей раз я звернув увагу на одного туриста, йому було років за 40, який вирішив спускатися на жо…і. Він навіть не намагався ставати на ноги, просто брав і сунувся вниз. 😀 Сміху було, але це його особиста справа.

І ось настала критична точка. Чому я так її назвав, адже як я вже розповідав у попередній частині, саме на цій ділянці дороги людям прийшлося підніматися за допомогою мотузки. Спуск був аналогічний.

Якби ви надумали спуститися без допомоги мотузки, то просто би забилися, настільки багато льоду було на цьому проміжку дороги.

Першими почали спускатися дівчата. Згодом хлопці. І тут без казусів не обійшлося.

Один чолов’яга так спускався, що замість передом він обернувся задом і як наслідок ледве не запоров носом. 🙂 Буває…

Слава Богу, найскладніша ділянка дороги позаду. Можна і розслабитися.

Воробус і компанія сіли, доїли і допили все що мали у рюкзаку і пішли далі. Прикол був далі ще більший.

Я і мій колега щоб швидше минув час почали співати пісні від: «Там під львівським замком» до «Червоної рути», від «Десь там далеко на Волині» до «Цвіте терен».

Деякі люди звичайно на нас дивилися здивованими очима, але нам якось то було по барабану.

Не встигли ми оглянутися, як були вже на базі Заросляк, звідки ми і починали свій похід. Народ звісно, що там одразу ж розбігся. Ще б пак, база є база, де можна і поїсти, і попити гарячого чаю.

Від бази до автобуса, який нагадаю застряг у снігу було ще йти з добрих хвилин сорок. Я довго не думаючи наглим способом сів у автобус, який нас на початку поїздки залишив посеред лісу і поїхав до свого. 🙂 Як-то кажуть: «З ким поведешся – від того і наберешся».

Через деякий час до автобуса прийшла вся наша група, ми переодягнулися, попили водички і поїхали святкувати нашу подорож, яка особисто мені запам’ятається надовго.

Дякую за увагу!!!

Автор статті: Vorobus.