Нещодавно вашому автору довелося побачити черговий прикол у транспортному засобі.

На цей раз це був не громадський транспорт міста у якому тих приколів можна побачити доволі багато і часто, а приміський автобус.

Що це був за прикол читайте далі.

Як я вже казав, ваш автор мав відрядження у район і ось, повертаючись додому, я сів на потрібний мені автобус. Людей в них, як ви знаєте, буває достатньо багато.

Ще б пак, люди їдуть в села садити картоплю, хто їздить продавати продукти сільського господарства в районний центр, хто просто їздить, бо скучно вдома сидіти, а хто, як я думає якби по швидше доїхати додому і сісти в своє фірмове крісло на балконі. 🙂

Я знову заговорююся і відходжу від теми статті. Отже, продовжую.

Так от, сів я в автобус, народу було багато і сісти мені не вийшло. Але, все ж одне місце було вільне. Я спочатку не звернув уваги чому так, а згодом до мене дійшло.

На одній із зупинок я пішов туди та й сів на вільне місце. Чому воно має пустувати? Але, приколи тільки починалися.

Я взяв свої «вуха», надягнув їх і почав слухати свою улюблену пісеньку: «Катя, возьми телефон». 😀

Слухаю, слухаю і не звертаю уваги ні на кого.

А виявляється на передньому сидінні біля мене сиділа бабця років 70-ти, нічого особливого скажете ви, але вона так говорила, що в неї писок не закривався.

Розказувала ця жіночка людям про що тільки не можна: як скільки онуків вона має, і хто які доми будує по шосе за чиї гроші, і як лікувати якісь там простуди.

Люди спершу потакували, а згодом вона їм набридала і вони втікали в кінець автобуса.

Не так було із однією пасажиркою. Місце на одній із зупинок звільнилося, жіночка прийшла, сіла і бабця зразу ж з нею завела розмову. 😀 Слово за словом, і я побачив що жіночка вже починає до вікна відвертатися. 😀

Я віддихнув просто. Ви спитаєте чи бабця не лізла до мене із розмовами? Ні, я і на далі був у «вухах» і слухав пісню «Катя, возьми телефон». 😀

Нарешті ми приїхали до Львова, пасажирка навпроти, яку так харила бабця одразу ж вилізла, а бабця їй у слід: «Ще зустрінемося».

На що пасажирка відповіла: «Так, так, зустрінемося». Половина автобуса вимерла з сміху.

Бабця-говорун не заспокоїлася і почала всіх питати як доїхати на Стрийську від водія до людей.

Люди там розказували різні варіанти, на що бабця-говорун відповіла: «Хе, хе, я вас перевіряла чи ви мені правду скажете, я вже сорок років у Львові живу». 😀

Згодом я вийшов на одній і зупинок, а крута пасажирка поїхала далі. З ким вона там далі говорила я вже не знаю, але сміявся я з того випадку цілий вечір. 😀

Автор статті: Vorobus.